Герої України з Вінниччини, які заслужили звання у боях проти РФ (Оновлюється)

Відбиття повномасштабного вторгнення РФ, яке сталося 24 лютого, проявило чимало випадків самовідданості українських військових. За час Великої війни чимало захисників отримали найвищу державну нагороду - звання "Герой України". Серед удостоєних є й бійці та офіцери з Вінниччини. 

Редакція сайту Vinbazar.com розповідає детальніше про героїв-земляків, які захищали Україну та продовжують нищити ворогів.

Євген Пальченко

2 березня отримав звання Герой України Євген Пальченко з села Ометинці Райгородської громади Гайсинського району.

23-річний лейтенант, який командував взводом танків, зумів прикрити вихід бригади з оточення, врятувавши життя своїх побратимів. 

Після закінчення військового училища у Львові, хлопець служив в АТО. Лейтенант продовжує нищити окупантів та навіть записав відеозвернення до земляків, у якому дякував за підтримку. 

Владислав Українець

(посмерно)

3 березня президент Володимир Зеленський присвоїв "Героя України" Владиславу Українцю з Хмільницького району. Хлопець родом з Хмільницького району. 

22-річний захисник служив командиром 2 механізованого взводу механізованої роти військової частини А2960. Військовий до останнього прикривав відхід підлеглих під час прориву ворога на Антонівському мосту Херсонської області 24 лютого.

Дружина Катерина розповіла, що перед трагічною подією вони з чоловіком обирали ім'я для первістка, якого вона носить під серцем. 

Поховали Героя у Хмільнику. Останки знайшли у деокупованому Херсоні та повернули додому через майже 9 місяців після загибелі. 

Сергій Котенко

(посмертно)

16 березня звання Героя присвоїли полковнику Сергію Котенку - командиру 9 батальйону “Вінницькі скіфи”. Військовий з 2014 року захищав Україну. Коли почалося повномасштабне вторгнення підрозділ перебував на позиціях поблизу Криму. 

"Накривали їх там кадирівці. Окупанти кілька разів намагались взяти батальйон у кільце, а це б означало загибель для всіх. Тож командир вирішив поділити батальйон на частини і з боєм прориватись. Батько зі своєю частиною батальйону пішов у напрямку Мелітополя. Вони мужньо тримали оборону там. Знищили чимало ворожої техніки...”, - розповідає син героя.

Загинув полковник 9 березня в бою з російськими окупантами під Запоріжжям. Похований 11 березня у місті Гайсин. За два дні до цього, у боях під Миколаєвом, поліг його брат — Олександр Котенко, який служив у батальйоні «Айдар».

У Вінниці на чесь братів перейменували вулицю, яка раніше носила ім'я Кутузова. 

Євгеній Шаматалюк

Офіцер-десантник з села Тарсівка Тульчинського району отримав "Героя України" 26 березня. Завдяки діям майора на Донецькому напрямку вдалося взяти в полон понад десяток окупантів разом із зброєю.

Під час виконання бойових завдань на Харківщині підрозділ, який керував Шаматалюк, за день відбив чотири атаки ворога. Підлеглі змогли знищити 30 одиниць броньованої і 60 одиниць автомобільної техніки, а також чималої кількості особового складу.

Наразі Євген Шаматалюк командує десантно-штурмовим підрозділом - 95-ю окремою десантно-штурмовою бригадою Збройних сили України. Брав участь у боях за Донецький аеропорт. У 2014 році кіборг отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня. 

Віктор Івчук

Уродженець Вінниці Івчук Віктор Михайлович. Полковник медичної служби ЗСУ; перший військовий медик, який отримав орден «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня; удостоєний званням Герой України з орденом «Золота Зірка».

В 2010 р. закінчив Вінницький національний медичний університет ім. Пирогова.

В 2016 р. закінчив Українську військово-медичну академію, здобув ступінь магістра за спеціальністю Організація медичного забезпечення військ (сил), здобув кваліфікацію професіонала організації та управління охороною здоров‘я, офіцера військового управління оперативно тактичного рівня.

З 2014 р. знаходився на Донбасі у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на посаді начмеда. Приймав участь у найвідомішому Рейді 95-ї. Під час штурму Савур-Могили отримав вогнепальне поранення, але не зважаючи на це, організував спецоперацію по евакуації десятків поранених побратимів.

Рівно за місяць до повномасштабної війни, 24 січня 2022 р., Віктора Михайловича переводять з Києва до міста Маріуполь на посаду – командир 555 військового шпиталю.

3 початку повномасштабного вторгнення Росії, завдяки командиру Івчуку Віктору та команді медиків шпиталю було врятовано сотні життів захисників Маріуполя та його мешканців. Кількість поранених збільшувалась з кожним днем, а операції проводились під обстрілами в підвалах в касках і бронежилетах. Шпиталь постійно обстрілювали і бомбили ціленаправлено.

В середині березня у шпиталь влучила чергова бомба, залишатись там вже було неможливо. Весь медичний персонал разом із пораненими розділився на дві групи. Перша долучилася до українських військових на «Азовсталі», друга, в тому числі і командир – Віктор Івчук — вирушила до металургійного комбінату імені Ілліча. 

11 квітня 2022 р указом президента Володимира Зеленського Івчуку Віктору Михайловичу було присвоєно звання Герой України, а 12 квітня його разом з особовим складом було захоплено до полону.

13 вересня 2024 року звільнений з російського полону. 

Сергій Наєв

Наприкінці квітня орден Золота Зірка та звання Героя присвоїли командувачу Операції об'єднаних сил генерал-лейтенанту Сергію Наєву. Військовий є командувачем українськими військами на сході. Родом з Могилів-Подільского району. 

Початок російської агресії у 2014 році застав на посаді заступника начальника штабу командування Сухопутних військ ЗСУ, а в 2015 році був призначений командувачем військ Оперативного командування "Схід" Сухопутних військ.

За президентства Петра Порошенка у 2018 році очолив посаду командувача Об'єднаних сил на Донбасі. У травні 2019 року з посади знятий, проте у березні 2020 року знову поновлений вже президентом Володимиром Зеленським.

Дмитро Тодоров

Старшому лейтенанту Дмитру Тодорову з села села Суворовське Тульчинського району, присвоїли звання "Герой України" 2 травня. Для цього президент видав окремий указ.

"За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, постановляю присвоїти звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка” Тодорову Дмитру Руслановичу – старшому лейтенанту", - йдеться у документі.

Хлопець все життя займався спортом. Він вихованець Клубу Бойових Мистецтв «Гепард». Він призер чемпіонату Вінницької області зі змішаних єдиноборств ММА, переможець Всеукраїнського турніру з ММА «Битва за Тульчин», а також учасник чемпіонату України з універсального бою.

Сьогодні герой продовжує боронити Україну в боях з рашистами. 

Дмитро Дозірчий

24-річний лейтенант командир танкової роти. Родом з селища Літин Вінницької області. Закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного у Львові. Майже два роки перебував у зоні Операції об'єднаних сил, починаючи  2019 року. 

Ранок 24 лютого танкісти старшого лейтенанта Дозірчого зустріли на півдні Херсонщини. Для стримування наступальних дій противника ротному наказали вирушити у бік Нової Каховки. Але після здійснення майже 80-кілометрового маршу танкісти були змушені зосередитися в районі Антонівського моста. 

Танкісти під командуванням Дмитра Дозірчого прорвали ворожу оборону, розблокували міст, закріпилися на визначеному рубежі та тримали його до кінця, забезпечивши вихід колон своєї бригади з оточення.

За цей подвиг, відповідно до Указу Президента України № 139/2022 від 16 березня 2022 року, старшому лейтенанту Дмитру Леонідовичу Дозірчому було присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Дмитро Фінашин

6 жовтня звання "Герой України" присвоїли  старшому сержанту Національної гвардії України Дмитру Фінашиному. Хлопець родом з Козятина. Боєць після поранення два дні діставався українських позицій. Чоловік втратив руку.

Група "Фіна" мала завдання зачистити посадку, але ворог підстеріг їх у засідці. Дмитро отримав кілька поранень, зокрема в руку. Дві доби попри ворожі обстріли та галюцинації діставався до побратимів. Чоловік зумів вижити.

Хлопець завжди хотів бути військовим. У 2015 році підписав перший контракт із Національною гвардією України. Від 2017 року учасник АТО/ООС. Був оператором дрона у контрснайперській групі, згодом став заступником командира взводу аеророзвідки. Мав звання головний сержант, але вирішив перекваліфікуватися на снайпера.

Сергій Побережець

Сергій Побережець – підполковник, командир одного з підрозділів зенітних ракетних військ Повітряного командування «ЦЕНТР», який діє на стратегічному напрямі. Лише за одну ніч спромігся збити 10 повітряних цілей ворога, зокрема крилатих ракет. Йому 45 років, з яких 27 віддав службі в армії і посиленню протиповітряної оборони України. Родом із Вінниччини. Виховує трьох дітей.

Отримав звання "Герой України" під час відзначення Дня захисників та захисниць 14 жовтня. Нагороду вручив президент Володимир Зеленський.  

Андрій Сорока

(посмертно)

Нацгвардієць з вінницької частини 3008. Командира мінометної батареї батальйону. На війні з 2014-го року. 1 листопада 2022 року, за тиждень до ротації, військовослужбовець загинув на позиції. Андрію Сороці було 27 років, 9 з яких він боронив Батьківщину. Україну продовжує боронити його батько Віталій.

Похований у місті Гнівань звідки був родом.

Денис Лабунський

(посмертно)

Денис Лабунський народився 29 жовтня 1993 року у Вінниці. Кандидат у майстри спорту з важкої атлетики, вихованець дитячо-юнацької спортивної школи Вінницької територіальної організації «Колос». Перед війною працював за кордоном, але після повномасштабного вторгнення повернувся та став кулеметником у 3 штурмовій бригаді "Азову".

Загинув військовий 24 листопада біля Бахмута, коли прикривав відхід побратимів. Похований на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.

Микола Янишин

(посмертно)

36-річний Микола Янишин народився у місті Гнівань. Служив головним сержантом танкового взводу. Загинув 5 травня 2022 року.

Валентин Климчук

(посмертно)

Валентин Климчук пішов на війну у 2014 році, щойно став повнолітнім та закінчив навчання у Вінницькому вищому художньому професійно-технічному училищі за спеціальністю «електрогазозварник». У складі 59 окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка пройшов три ротації в районі бойових дій. Демобілізувався у 2017. Згодом працював на заводі, будівництві і за кордоном.

Валентин, який служив кулеметником, загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Любомирівка Миколаївської області. Чоловік прикривав побратимів, коли куля снайпера обірвала його життя. Хлопцеві було 26 років. 

Максим Римський

(посмертно)

Звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" присвоїли Римському Максиму Олександровичу – головному сержанту (посмертно).

Чоловік служив у батальйонів «Вінницькі скіфи»​ 59-ї бригади імені Якова Гандзюка. У 2016 році без вагань взяв до рук зброю і почав захищати свою рідну землю попри молодий вік. Почав воювати медиком і дослужився до головного сержанта взводу.

В грудні 2022 року 28-річний старший сержант потрапив у пастку ворога. Окупанти зімітували спробу здачі в полон, а натомість відкрили вогонь з міноментів і по своїм, і по військовому, який вийшов їм на зустріч. Максим Римський загинув на Авдіївському напрямку біля села Невельське.

Чоловік родом з Ольгопільської громади Гайсинського району. 

Олег Тарахкало

(посмертно)

Присвоїли звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка" також капітану Тарахкалу Олегу Леонідовичу – (посмертно).

Чоловік з села Красносілка Бершадської громади Гайсинського району. Народився 4 червня 1976  року. Закінчив три вищих учбових заклади: Одеський інститут сухопутних військ, Київський університет економіки та права  КРОК, Університет фінансів та митної справи.

Працював старшим інспектором Митної Служби України в Києві, маючи звання - майор. Олег Тарахкало, кадровий офіцер управління тактичного рівня, а ще — головний державний інспектор відділу запобігання та протидії контрабанді наркотиків і зброї та кінологічного забезпечення Київської митниці. Прослужив 15 років. 

У жовтні 2014 року, після вторгнення Росії, пішов захищати Україну. Брав участь у бойових діях, облозі та деблокуванні на 32-ому блокпосту біля траси "Бахмутка" (Лисичанськ-Луганськ), а потім служив у батальйоні особливого призначення Національної Гвардії. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (25.03.2015).

З перших днів Великої війни чоловік знову став до зброї, при наступі на Київ обороняв столицю, а потім воював під Ізюмом. Перестав виходити на зв’язок у травні 2022 року.

У листопаді підтвердили загибель. Виявилося, що чоловік загинув 13 квітня 2022 року на Харківщині. Похований у рідному селі.  

Георгій Стрелков

(посмертно)

Народився 26 травня 1971 року у Вінниці. Служив у Могилів-Подільському прикордонному загоні (Вінницька область) Південного регіонального управління Держприкордонслужби України.

Під час російського вторгення в Україну у червні 2022 року очолював інженерне облаштування позиції підрозділу поблизу смт Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Потім керував зведенням фортифікаційних споруд на Донеччині, зокрема у с. Костянтинопіль Волноваського району та селищі Невельське.

Загинув 1 листопада 2022 року біля селища Невельське на Донеччині — під час ворожого артилерійського обстрілу власним тілом закрив побратима, врятувавши йому життя.

Поховали 6 листопада у Вінниці на Алеї Слави. У Георгія залишилася дружина, та 20 річний син-Микола Стрелков.

23 лютого 2023 року указом президента удостоєний звання Героя України. 

Ігор Демчук

(посмертно)

36-річний Ігор Демчук родом з села Каришків Копайгородської громади Жмеринського району. У 2010 році розпочав військову кар’єру у Західному територіальному управлінні Національної гвардії України, де пропрацював 13 років. Обіймав посади від стрільця стрілецького батальйону до командира 1-ї групи спеціального призначення четвертого загону Центру спецпризначення «ОМЕГА». Під час проходження служби отримав військове звання «майор».

Із 2014 року неодноразово виконував бойові завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави. За сумлінне виконання військового обов’язку був нагороджений орденом «За мужність» III-го ступеня та особистою зброєю.

У Демчука залишилися дружина та двоє синів. Обставини загибелі військового не вказані, відомо лише, що він загинув 2 серпня 2022 року. Похований у Львові. 

Анатолій Лоюк

(посмертно)

26-річний військовий був родом з села Росоша Теплицької громади Гайсинського району. Анатолій мав звання майора, був командиром 2 бойової групи 3 групи спецпризначення "ОМЕГА" Національної Гвардії України. Велику війну зустрів на Київщині під Чорнобилем. 31 березня 2023 року загинув в результаті артилерійського обстрілу противником в районі населеного пункту Авдіївка Донецької області.

До Дня Конституції президент Володимир Зеленський присвоїв звання Герой України військовому. 

Руслан Панезьоров

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові командиру групи інженерного забезпечення 80-ї десантно-штурмової Галицької бригади майору Руслану Панезьорову присвоїли звання Героя України з врученням ордена "Золота Зірка”. Такий указ напередодні Дня Незалежності підписав Президент України Володимир Зеленський.

Його по праву можна називати легендою бригади. З перших днів у війську Руслан Панезьоров був сапером, за понад 25 років дослужився до командира групи інженерного забезпечення 80-ї десантно-штурмової Галицької бригади. З весни 2014 року майор Панезьоров бере активну участь у бойових діях з росіянами. У 2014-му офіцер був одним з перших, хто визволяв Слов'янськ. А вже у березні 2022 виконував небезпечні завдання на Миколаївщині, у Вознесенську, коли разом з побратимами завадив ворогу окупувати Миколаїв. У вересні цього ж року Панезьоров з побратимами визволяв Харківщину. Майор брав участь у боях за Бахмут, гнав окупантів з Кліщіївки.

Денис Бадіка

(посмертно)

Старшому лейтенанту Денис Бадіка був один з тих, хто на вертольотах проривався до "Азовсталі". 31 березня 2022 року екіпаж Мі-8 евакуював з оточеного Маріуполя важкопоранених. На зворотньому шляху, коли гелікоптер піднявся в небо, його збили російські окупанти.

Повернути залишки тіла для поховання вдалося лише через понад 26 місяців. Хлопець був родом з Вінниці, а служив ескадрилії 16 окремої бригади армійської авіації «Броди».

"Золоту Зірку" Героя України передали батькам у грудні 2024 року. 

Владислав Бомбела

(посмертно)

Владислав Бомбела родом з села Бирлівка Бершадської громади. 29-річний захисник загинув у липні на Донеччині. 

Владислав служив снайпером Сил спеціальних операцій. З 2015 року брав участь у АТО/ООС, обороняв Київ, воював в найгарячіших місцях, зокрема в Бахмуті та на Харківщині. Його особиста відвага дозволила знищити ворожий Су-25, що готувався атакувати українські позиції.

У червні 2024 року в боях на Донеччині Владислав загинув, коли йому було 29 років... 

Геннадій Керничний

(посмертно)

Геннадій Керничний народився 29 січня 1997 року в місті Бар, Вінницька область. Добровольцем приєднався до лав ЗСУ наприкінці 2014 року. Пройшов бої в Дебальцевому, Мар`янці, Зайцевому, Щасті. У 2018 році через складне поранення довелося ампутувати частину ноги. Після протезування продовжив службу. Став старшим інструктором групи інструкторів центру ССО військової частини у місті Хмельницькому. Мав звання сержант.

З перших днів повномасштабного вторгнення захищав Київщину, далі Харківщину, Донеччину. У місті Бахмут воював упродовж 10 місяців. Загинув 23 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Курщині.

Геннадію було 27 років.

Денис Кирилюк

(посмертно)

Народився 14 липня 1990 року в села Гришівці, Тиврівського району, Вінницької області, Україна. У 2011 році закінчив Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба. Служив заступником командира ескадрильї – штурманом авіаційної ескадрильї 831 миргородська бригада тактичної авіації Повітряних сил ЗСУ. У 2016 році брав участь в АТО на сході України. Виконав понад 80 бойових вильотів, з них 70 — під час повномасштабного російського вторгнення. Загинув 27 березня 2023 року під час виконання бойового завдання на Чернігівщині.

Похований у Миргороді. Чоловіку було 32 роки. 

Василь Ковилін

(посмертно)

Ветеран АТО-ООС, морський піхотинець. 24 лютого 2022 року Василь Ковилін пішов добровольцем до лав Національної гвардії України, ніс службу в батальйоні «Хорив» Першої президенської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій». Пішов з життя 9 травня 2024 року від смертельних опіків, отриманих при виконанні бойового завдання на сході України.

Чоловік був родом з села Сьомаки Хмільницької громади. На момент загибелі йому виповнилося 29 років. 

Олександр Степанищев

(посмертно)

Олександр Степанищев народився в селі Колюхів Тиврівської громади. Здобув середню освіту та одразу пішов працювати. Був різноробом на будівництві. Близько 10 років захоплювався нумізматикою. Поет, написав багато віршів.

Під час повномасштабної війни, у липні 2022 року, долучився до лав Збройних Сил України. Чоловік служив у 56 окремій мотопіхотній бригаді. Обіймав посаду старшого стрільця. За свою службу неодноразово був відзначений нагородами.

Старший солдат Олександр Степанищев, позивний SMIT, загинув 5 травня 2024 року біля села Григорівка на Донеччині. Отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. У червні захиснику виповнилося б 44 роки. Поховали захисника в рідному селі.

В Олександра залишились мама Неля Павлівна, цивільна дружина Василина та син Тимофій.

Сергій Пилявець

(посмертно)

Сергій Пилявець народився 26 липня 1999 року в селі Медвідка, Вінницького району. У 2013 році закінчив 8 класів Медвідської школи і продовжив навчання у Камʼянець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2016 році вступив до Одеської військової академії за спеціалізацією «Управління діями підрозділів спеціального призначення». Сергій відмінно навчався, як у школі, ліцеї, так і в академії. Усі навчальні заклади закінчив з відзнаками. Як найкращий випускник академії 2020 року нагороджений почесним нагрудним знаком командувача Сил Спеціальних Операцій ЗСУ «Іду на Ви» 4 ступеня. Одразу після навчання був направлений до військової частини міста Хмельницького. Працював місяць у штабі, а потім бойовим офіцером. 

У червні 2020 року присвоєно звання інструктор парашутно-десантної підготовки.

Був ідейним націоналістом і справжнім бойовим командиром та фахівцем в усіх галузях військової справи. Коли розпочалась війна, Сергій був на курсах у Грузії, а вже 27 лютого 2022 року захищав країну в Києві. Воював на різних напрямках: Лиман, Куп’янськ, Ізюм, Херсон. 

21 червня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі ведення бойових дій, в результаті підриву на ворожій міні отримав множинні осколкові поранення, несумісні з життям. Сергій був майором, командиром роти спеціального призначення. Він був військовим за покликом серця.

Навіки 24 роки. У нього залишилися мати, батько, старша сестра, племінники, кохана дівчина. Поховали Героя у рідному селі Медвідка.

Володимир Жданов

Народився Володимир 12 травня 1999 року в селі Ольгопіль. Навчався в Ольгопільській середній школі. Після 9 класу поступив у ліцей ім. Івана Богуна. Батько також офіцер - підполковник ЗСУ Сергій Миколайович Жданов.

Закінчив Київський військовий ліцей імені Івана Богуна у 2016 році та факультет ВДВ Одеської військової академії у 2020.

Перші бойові завдання виконував під час операції Об’єднаних сил, де командував аеромобільно-десантним взводом. З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року Володимир воював у Щасті, Рубіжному та Сєвєродонецьку. У боях за останнє місто отримав поранення ноги, але після відновлення повернувся до строю.

У 2023 році Жданова перевели до 1-ї Президентської бригади оперативного призначення "Буревій", де брав участь у боях на Куп’янському напрямку, а пізніше очолив батальйон "Форпост". Разом зі своїми бійцями проводив штурмові дії в Серебрянському лісі.

28 вересня 2024 року отримав важке поранення після танкового обстрілу. Втратив ліву руку.

26 лютого 2025 року присвоєно звання Герой України з врученням ордена “Золота Зірка”.

Ярослав Хибовський

(посмертно)

Старший сержант Ярослав Хибовський був родом з села Миколаївка Піщанської громади. Хлопець ще зі школи займався пауерліфтингом. Був чемпіоном та рекордсменом України, у 2016 отримав почесне звання майстра спорту України з пауерліфтингу.

У травні 2019 року Ярослав вступив до лав Збройних Сил України за контрактом. Брав участь у бойових діях у зоні АТО/ООС. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ захищав країну в складі 59 бригади, 9 ОМпБ "Вінницькі скіфи". Служив снайпером, розвідником, штурмовиком. Отримав звання сержанта, згодом — головного сержанта механізованої роти військової частини А2896.

Завдяки його діям вдалося знищити десятки одиниць російської техніки та понад сто окупантів. Евакуював вісьмох важко поранених побратимів, очолював штурмові операції та зупиняв атаки. 

Влітку 2022 захисник отримав поранення та мав проходити реабілітацію два місяці, але уже за 30 днів повернувся на фронт. Згодом він знову отримав осколкове поранення у ногу та в обличчя та знову повернувся на фронт, не долікувавшись.

5 грудня 2022 року під час штурмових дій поблизу села Нетайлове на Донеччині Ярослав Хибовський загинув. Хлопцю навіки залишилося 23 роки. 

Військовослужбовець був нагороджений орденами "За взірцевість у військовій службі", "За військову службу Україні" та "За мужність" ІІІ ступеня.

Павло Лисиця

(посмертно)

53-річний чоловік служив механіком-водієм танка бригади «Червона Калина» Національної гвардії України. До початку повномасштабної війни Павло працював трактористом у селі. Разом з дружиною ростив трьох дочок, мав і онуків. 

Під час однієї з операцій на Покровському напрямку його екіпаж потрапив під ворожий обстріл. Попри важкі поранення, Павло вирішив залишитися, щоб прикривати відхід своїх побратимів. Він зайняв оборону біля пошкодженого танка і вступив у стрілецький бій з противником. Його самопожертва дозволила екіпажу залишити бойову машину і врятувати свої життя. Побратими згадують його як людину, яка не знала страху і завжди першою йшла на допомогу. 

Павло Лисиця загинув 19 вересня 2024 року. 

Андрій Орлівський

Після початку російської агресії у 2014 році пішов служити у Повітряні сили ЗСУ, був старшим оператором радіолокаційної станції, навчився працювати зі складним обладнанням. Згодом перевівся в танкову бригаду й був розвідником у роті розвідки, а з часом кулеметником. Таку ж посаду обрав і під час служби в Морській піхоті.

Брав участь у важких боях з сепаратистами та російськими військами поблизу Попасної, Маріуполя, Донецька. Після початку повномасштабного вторгнення на Київщині, Донбасі та на Південному напрямку працював з своїм підрозділом уже як сапер, став головним сержантом саперної роти. Після початку контрнаступу на Запорізькому напрямку 2023 року його група працювала з піхотними підрозділами, розвідкою, заходила на ворожі позиції, проводили евакуацію поранених із поля бою. 

Під час одного з бойових завдань на Запорізькому напрямку отримав вибухову травму ноги. Лікування та відновлення тривало майже півроку. Наразі він головний сержант батальйону підтримки бригади "Червона Калина" Національної гвардії України. 

Назарій Гринцевич

(посмертно)

Народився 10 березня 2003 року у Вінниці. Навчався у школі № 32. У 14-річному віці приєднався до фанатського сектору ФК «Ниви». У 18-річному віці вступи до лав полку "Азов". Служив в артилерійському дивізіоні парамедиком. 

Під час повномасштабного наступу був одним з наймолодших захисників "Азовсталі". Потрапив у полон. 21 вересня 2022 року визволений під час обміну.

Після звільнення та реабілітації Назарій деякий час служив інструктором. Потім разом з побратимами заснував підрозділ «Контакт 12», у якому «Грєнка» став командиром взводу оптичних спостерігачів.

Загинув у бою 6 травня 2024 року на Луганському напрямку у Серебрянському лісі. Похований з військовими почестями на Алеї Слави Сабарівського кладовища Вінниці.

8 липня 2025 року бійцю присвоїли звання Герой України. 

Іван Мотрук

Військовому з Вапнярської громади Івану Мотруку присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордену «Золота Зірка». Нагороду вручив президент Володимир Зеленський під час урочистостей з нагоди Дня Української Державності та Дня хрещення Київської Русі – України у 2025 році.

Старший сержант Іван Мотрук. Як навідник танка під час штурму висоти неподалік Красногорівки знищив 12 окупантів на спостережному посту, який українські підрозділи потім узяли під контроль. Під час бойового зіткнення зупинив ворога, ліквідував два БМП, танк Т-72 і вантажний автомобіль з особовим складом (24 російських військових). Торік у червні зазнав поранення внаслідок атаки ворожого FPV-дрона, але після лікування знову повернувся на фронт", - йдеться у повідомленні.

Олег Мироненко

Командир 14 бригади оперативного призначення «Червона Калина» Нацональної гвардії України, що дислокується у місті Калинівка Вінницької області. На війні з 2014 року. Бойовий шлях нерозривно пов’язаний зі своїм підрозділом, в якому він служить з початку АТО/ООС. Брав участь у звільненні Харківської ОДА, а також в боях під Семенівкою і Лиманом. Під час боїв за Лисичанськ отримав поранення.

Після початку повномасштабного вторгнення разом зі своїм підрозділом обороняв Київ, брав участь в операціях на Донеччині і Запорізькому напрямку. Командує бригадою в боях на Покровському напрямку.

Повний кавалер ордену Богдана Хмельницького. Також нагороджений орденами «За мужність» II та III ступеня. Згідно декларації за минулий рік, проживає у Вінниці. 

Денис Лисенко

Денис Лисенко – старший навідник механізованого відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти 17-го окремого мотопіхотного батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. 43-річний чоловік родом з села Іванківці Козятинської громади. 

1 березня 2024 року поблизу Синьківки на Харківщині разом зі своїм підрозділом Денис Лисенко штурмував укріплену позицію окупантів. Першим прорвався до ворожих укріплень, знищив вогневу точку та забезпечив подальше просування штурмової групи. Під щільним обстрілом евакуював пораненого побратима, завдяки чому вдалося зберегти його життя.

2 березня старший солдат Лисенко зазнав поранення, але після лікування повернувся на службу. У червні неподалік Вовчанська був поранений ще раз внаслідок російського артобстрілу. Але попри це продовжив відбивати атаки й надавати допомогу пораненим побратимам.

У жовтні зазнав третього поранення – у плече. Утім, Денис Лисенко разом з побратимом продовжував утримувати позицію, відбиваючи кулеметним вогнем численні атаки окупантів упродовж 18 днів, – до моменту, коли змогли провести евакуацію. Того ж місяця під щільним обстрілом самотужки виніс з бойових позицій до точки евакуації непритомного побратима.

8 квітня на бойових позиціях у Вовчанську разом з побратимами вступив у стрілецький бій з шістьма ворожими штурмовиками та власноруч знищив чотирьох з них.

Іван Лукашевич

Бригадний генерал Іван Лукашевич. Під його керівництвом військові інженери СБУ розробили морський дрон Sea Baby і вперше уразили ним бойові кораблі Росії. Влітку 2023 року саме перші серійні Sea Baby уразили Кримський міст. Пізніше його команда оновила дрон – збільшила розмір, швидкість і потужність, встановила додаткове обладнання. Іван Лукашевич разом із командою створив флот морських дронів, також вони адаптують різні типи озброєння до безпілотних апаратів.

Родом з Калинівської громади. 

Дмитро Агат’єв

Народився Дмитро Агат’єв у Харкові 31 липня 1990 року. Невдовзі родина переїхала на Вінниччину – у село Літинка. Після закінчення школи вступив у Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинського на факультеті історії та права. Своє життя присвятив роботі у правоохоронних органах.

Капітан поліції Дмитро Агат’єв розпочав бойовий шлях у 2014 році. Пройшов кілька ротацій в АТО/ООС, а в 2024 році долучився до спецпідрозділу особливого призначення – батальйону поліції «Вінниця». У його складі захищав Україну на Донеччині, брав участь у розвідувальних операціях. 7 лютого під час повернення на точку евакуації авто з поліцейськими стрілецького батальйону поліції особливого призначення ворог обстріляв скидами з дронів й гранатомету. Смертельні поранення отримали двоє наших бійців. Непоправне сталося на Торецькому напрямку. Життя оборонця обірвалося у 34 роки.

Геннадій Куций

Родом з Ладижина. У 1995 році після закінчення Ладижинської школи №1 навчався у Київському інституті внутрішніх справ. Отримав диплом з відзнакою. 17 років служив у полку спецназу «Ягуар» у Калинівці. Був командиром штурмового взводу, заступником командира роти спецпризначення, а потім — командиром роти, начальником розвідки.

Один рік служив у Вінниці у військовій частині 3008  Нацгвардії України, у названу частину його перевели у 2017-у році на посаду заступника командира батальйону. Заочно закінчив Національну академії Національної гвардії. Після направили на службу у Слов’янськ на Донеччині заступником командира 15-го полку.

У Слов’янську зустрів повномасштабний наступ росіян. У лютому 2024 доручили сформувати бригаду. Призначили її командиром. Нове формування отримало назву 18-та Слов’янська бригада НГУ. Полковник.

Довідка: 

Звання Герой України — державна нагорода України, найвищий ступінь відзнаки в Україні, що надається громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або видатного трудового досягнення. Героєві України вручається орден «Золота Зірка» за здійснення визначного геройського вчинку або орден Держави — за надзвичайні трудові досягнення.

Під час підготовки матеріалу могли бути допущені певні неточності через брак інформації та розбіжності, які надають різні джерела. Редакція може внести корективи за бажанням рідних або близьких. Звертайтеся на адресу: info@vinbazar.com. 

Читайте новини у нашому Telegram-каналі: https://t.me/vinbazar_fast