На Вінниччині провели в останню дорогу Героя України, загиблого в перший день вторгнення Росії. Рештки 22-річного Владислава Українця майже через дев’ять місяців після загибелі знайшли в деокупованому Херсоні.
Про це повідомляють в АрміяInform.
Боєць загинув на Антонівському мосту у Херсоні 24 лютого 2022 року. Лише тепер родина змогла провести в останню дорогу свого сина, чоловіка та нині й батька.
“До початку широкомасштабної війни хлопець вже мав бойовий досвід, набутий у районі проведення операції Об’єднаних сил на сході України. Вторгнення ворога молодий офіцер зустрів на передній лінії української оборони на півдні. Вже зранку, 24 лютого, його підрозділ вів запеклий бій за Антонівський міст, який з’єднує Херсон із лівобережжям Дніпра. Саме на цьому стратегічно важливому об’єкті, вперше від початку бойових дій на таврійському напрямку українським військам вдалося бодай на деякий час зупинити нападників. Однак сили були нерівні, тому підрозділи були змушені відступити. Бойова машина піхоти командира механізованого взводу лейтенанта Владислава Українця прикривала вихід батальйону з оточення. Лише після відходу підрозділу офіцер почав відходити сам, але не встиг”, - йдеться у повідомленні.
Тиждень не було інформації про те, чи вижив Владислав. Батьки Героя, а також його дружина Катерина, яка на той час була при надії, чекали дива, але його не сталося. Згодом, 2 березня, повідомили про загибель захисника. Того ж дня Президента України Володимир Зеленський присвоїв військовому звання “Герой України” з удостоєнням ордена “Золота Зірка” посмертно.
У Хмільнику ім’я Героя внесли до Книги Пошани та пам’яті “Гордість Хмільника” (посмертно). Невдовзі його іменем буде перейменовано одну з найбільших вулиць міста, вулицю Кутузова, разом з однойменним провулком.
Полеглий захисник Владислав Українець родом з міста Хмільник, що на Вінниччині. Після закінчення дев’ятого класу хлопець вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2020 році закінчив Національну академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. За розподілом потрапив служити до окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, де командував взводом.
Дружина полеглого бійця розповіла, що в останній телефонній розмові з чоловіком вони обирали ім’я первістку, адже тоді Катерина була при надії. За словами жінки, вона до останнього сподівалася на диво, тому що тіло не могли розшукати ні у моргах, ні у лікарнях, проте реальність видалася трагічною.