Молодший лейтенант Олександр нищить ворогів на південному напрямку разом з морськими піхотинцями. Чоловік родом з Жмеринки служить у війську з 2018 року. Боєць з позивним "Жиган" переконує, що українські воїни значно переважають ворога не лише за силою, але й за бойовим духом.
Про це повідомляє Аrmyinform.
Олександр пройшов шлях від звичайного матроса до офіцера. Боєць один з тих, про кого кажуть «гартовані вогнем війни». У 2011-2012 роках чоловік проходив строкову служив у Севастополі. Після демобілізації повернувся додому та спробував знайти себе в цивільному житті. Олександр зізнається, що завжди було бажання служити, але зупиняло те, що не хотів краяти серце матері та сестер, які за нього завжди переживають.
"У 2018 році поспілкувався з товаришем, який був у мене командиром, коли я проходив строкову. Той жартома сказав, що годі гаяти час — підписуй контракт. І вже за три дні я з речами стояв під військкоматом", — пригадує Олександр.
Військовий потрапив до одного з окремих батальйонів морської піхоти. Підрозділ виконував завдання у зоні Операції об'єднаних сил.
"Особливо гаряче було під Докучаєвським, Новотроїцьким, Зайцевим під час так званого перемир’я. Але ми розуміли, що то лише «розминка» і треба бути готовими до важчих боїв. Тому коли 24 лютого о 4:30 ранку мені подзвонив командир і в слухавці пролунало «Почалося…», я розумів, про що він. На той час мене та ще декількох бійців з батальйону саме відправили на сержантські курси до Миколаєва, тоді як наш підрозділ був у Генічеську. І єдине про що думали — як ми можемо найшвидше дістатися до своїх побратимів", — розповідає морпіх.
За час війни жмеринчанин встиг отримати довгоочікуване офіцерське звання - молодший лейтенант. Олександра також відзначили орденом «За мужність» ІІІ ступеня через його професійні дії на одному з південних напрямків.
"У нас був наказ просуватися вперед й проводити зачистку населених пунктів. Рухалися двома колонами. В одному з них прийняли бій. Так сталося, що ми знали, де причаїлися окупанти і зробили все дуже швидко — вони не очікували такого повороту подій. Частину ворогів ліквідували, частина відійшла до підготовлених ними раніше позицій, хто не встиг — потрапив у полон. Просуваючись далі по маршруту, знову зіткнулися з противником. Цього разу вони були більш готові, тому нас дещо «потріпали», але завдання ми виконали на 100% і не втратили жодного військового. Було лише декілька легких «трьохсотих»", - пригадує Олександр.
"В нашому підрозділі кожен був професіоналом своєї справи у цивільному житті. Багато хто ще донедавна не мав жодного стосунку до війська, але ні від кого я не почув «не хочу», «не вмію», «не можу». Навпаки, у всіх лунає одне запитання: «коли в бій?». Такий наш бойовий настрій і мене це підбадьорює, — з гордістю говорить про своїх побратимів офіцер. — А ось нещодавній випадок. Працюємо на одному з гарячих напрямків. Ворог поцілив у танк. Він палає. Екіпаж вистрибує, окупанти «валять» з РПГ по них, ми прикриваємо, щоб вони могли відійти. Кричу: «Хлопці, відходьте!». Але де там! У відповідь лунає: «Зараз машину погасимо та продовжимо!». Ось такі у нас хлопці-танкісти безстрашні!"
Олександр з нетерпінням чекає і вірить у перемогу України. А як інакше з такими побратимами?!
"Знаєте, я завжди вважав, що воїн, не важливо який, заслуговує на гідну смерть чи відповідне ставлення в полоні. Але дивлюся на противника й розумію: у них немає ні честі, ні поваги до себе. Про порядність і гідність взагалі мовчу. Те, що вони роблять — поза межами розуміння. Тому жоден російський «найтитулованіший» генерал чи адмірал не вартий нашого звичайного матроса. Певно, тому весь світ вірить в нашу перемогу й ми не підведемо", — запевняє «Жиган».