У Вінниці чимала вулиць названих в честь громадських діячів, але, мабуть, не кожен із меншканців міста зможе відразу сказати, які саме здобутки в тієї чи іншої постаті, прізвище, якої удостоєно прикрашати таблички на будинках. Ми спробували дізнатися чим саме прославилися люди іменами яких названі вулиці в місті. Ось що з цього вийшло:
Сквер Козицького
Микола Козицький – учасник революції 1905-1907 років в Одесі. Член Комуністичної партії з 1909 року. З 1910-го на партійній роботі в Києві, Катеринославі, Петербурзі. У 1910-1912 роках навчався на медичному факультеті Київського університету. Виключений за революційну діяльність.
Після лютневої революції 1917-го Козицький – член завкому заводу «Сіменс і Гальске» в Петрограді; член Василеострівського райкому РСДРП(б); працював у Центральній раді фабзавкомів. Один із організаторів Червоної Гвардії. Учасник Жовтневого збройного повстання в Петрограді; член комітету Петрограду партії, член ВЦВК. У 1918-му – голова міської Ради, потім голова губернського виконавчого комітету в Нижньому Новгороді. У 1919-му воював на боці Червоної Армії на Південному фронті. У 1920 році Микола Козицький очолив Подільський (у Вінниці) губернський ревком, був членом президії губернського комітету КП(б)У. Героїчно загинув у бою з військами Петлюри.
Свердловський масив
Яків Михайлович Свердлов (ім'я при народженні за різними джерелами: Єшуа-Соломон Мовшевич Свердлов або Янкель Міраїмович Свердлов — російський радянський політичний і державний діяч, революціонер єврейського походження. Більшовик, член ЦК РСДРП(б), РКП(б). Голова ВЦВК (формальний голова РСФРР) у листопаді 1917 — березні 1919 рр. Партійні псевдоніми: Андрей, Макс, Михаїл Пермяков, Смирнов та ін. Був одним з організаторів розгону Установчих Зборів, розкозачування, за висловлюваннями Троцького — розстрілу царської сім'ї
Головний ідеолог геноциду козацтва.
Вулиця Тарногродського
Микола Тарногродський - народився 16 (28 за н.с.) серпня 1894 року в с. Залісці тепер Дунаєвецького району Хмельницької області в селянській родині. З 1905 жив у Вінниці, відвідував реальне училище. З 1914 навчався на медичному факультеті Київського університету.
З 1915 по 1916 працював у підпільній організації Києва. 28 квітня 1916 заарештований під час тиражування антивоєнної листівки, ув'язнений у Лук'янівській в'язниці. Після Лютневої революції 1917 звільнений; переїхав до Вінниці, де очолив міський комітет РСДРП(б); з липня 1917 — член обласного комітету РСДРП(б) Південно - Західного краю. Під час жовтневого перевороту 1917 — голова Вінницького ревкому та один з керівників вінницького жовтневого повстання. ЗаУкраїнської Держави у 1918 член київського підпільного обкому КП(б) України. З 1919 — голова Подільського Губвиконкому. Під час денікінщини працював у Зафронтовому бюро КП(б) України, потім — завідувач відділом КП(б) України по роботі на селі. З 1920 голова Подільського губвиконкому, з 1921 — секретар Полтавського губкому КП(б) України, пізніше відповідальний секретар Челябинського та Владивостоцького окружкомів РКП(б). З середини 1930-х років на посаді завідувача відділом культурно - просвітницької роботи Оренбурзького обкому партії. Член ВУЦВК. У 1937 році заарештований за звинуваченням у зв'язках з троцькістами та 31 січня 1938 розстріляний в Оренбурзі .
Вулиця Даниила Нечаая
Дани?ло Неча?й — український військовий діяч, полковник брацлавський (1648 — 1651). Герой багатьох народних пісень.
Данило Нечай походив з української православної шляхти, власного герба Побуг відмінний (див. твори В. Липинського i Н. Яковенко). Народився, очевидно, у м. Барі.
Нечай разом із Б. Хмельницьким брав участь у підготовці повстання у 1646–1647. Організував Брацлавський полк. Потім став одним з соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем.
В лютому 1651 р. 40-тисячне польське військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (майже 3 тис. чоловік) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінничині він вирішив зупинитися. У ночі поляки знищили козацький полк, загинув і Нечай.
За переказами, тіло Нечая поховано у братській могилі у с. Черемошному; згідно з нещодавно виявленими даними, його тіло привезли до Києва і там поховали (очевидно, в одному з київських монастирів).
Вулиця Фрунзе
Миха?йло Васи?льович Фру?нзе — радянський військовик, революціонер, військовий теоретик один з воєначальників у Червоній Армії під час Громадянської війни.
Брав участь у жовтневому перевороті у Москві.
. У серпні 1919-вересні 1920 командував Туркестанським фронтом, зайняв Середню Азію, Хіву і Бухару. У кін. вересня призначений командувачем Південного фронту. У жовтні 1920 уклав угоду з Н. Махном про спільні дії проти білогвардійських військ. У листопаді 1920 після розгрому ген. П.Врангеля Фрунзе, порушивши угоду з махновцями (за розпорядженням із Москви), провів операцію із знищення своїх недавніх союзників.
З грудня 1920 — уповноважений Реввійськради республіки в Україні, командувач збройних сил УСРР. В листопаді 1921 — січні 1922 очолював місію УСРР у Туреччині. 2.1.1922 Фрунзе очолював делегацію УСРР, яка в Анкарі підписала угоду про дружбу і братерство між Туреччиною і Україною.
Вулиця Василя Порика
Василь Васильович Порик (партизанські псевдоніми «Базиль», «лейтенант Громовий») — активний учасник Руху Опору у Франції в роки Другої Світової війни, командир партизанського загону, що боровся проти фашистських окупантів у Північній Франції, член Центрального комітету радянських військовополонених у Франції, лейтенант Червоної Армії.
Народився 17 лютого 1920 року в селі Соломирка, нині село Порик Хмільницького району Вінницької області, у селянській родині. Українець. Член ВКП(б) з 1941 року. Закінчив сільськогосподарський технікум.
З 1944 року В. Порик був членом Центрального комітету радянських військовополонених у Франції.
У першій половині квітня 1944 року партизанами загону Василя Порика було висаджено два поїзди, знищені: колона гітлерівців — більш 200 солдатів і офіцерів, охорона табору Бомон, і звільнені усі в’язні.
22 липня 1944 року під час виконання бойового завдання В. Порик потрапив у засідку в районі міста Аррас (Північно-Східна Франція) і був розстріляний гітлерівцями. Похований у французькому шахтарському селищі Енен-Льєтар (зараз не існує як адміністративна одиниця, бо 1971 року було об’єднано з Бомон-ан-Артуа).
Вулиця Лялі Ратушної
Лариса Степанівна Ратушна, Ляля Ратушна — у роки Другої Світової війни учасниця Вінницького підпілля, Герой Радянського Союзу. Почесний громадянин Вінниці. Радянська партизанка-диверсантка (згідно з офіційною радянською версією «розвідниця»). Герой Радянського Союзу (1942, посмертно).
Вулиця Зої Космодем'янської
Зо?я Анато?ліївна Космодем'я?нська - Член ВЛКСМ з 1938 року. У жовтні 1941 року добровільно пішла в партизанський загін. Під час виконання завдання була схоплена і повішена.
На початку війни Зою разом з іншими комсомольцями в складі спецзагонів готували для диверсійних акцій проти російського населеня на окупованих німцями територіях — відповідно до сталінської тактики «спаленої землі». Під час виконання першого ж завдання — рейду з підпалення хат російських селян Підмосков'я, вона була видана селянами німцям.
Могила Космодем'янської — на Новодівичому кладовищі в Москві. На Мінському шосе поблизу села Петрищево Космодем'янській встановлено пам'ятник.
Вулиця Радіона Скалецького
Родіон Андрійович Скалецький — український композитор, послідовник Миколи Леонтовича, автор 598 оригінальних музичних творів, хоровий диригент, уродженець Бершадського району. Реабілітацією композитора, колишнього в'язня КДБ, займалися навіть працівники СБУ. Вони взялися з'ясувати десятиліттями замовчувані обставини вбивства Леонтовича і розповісти про долю колишнього в'язня КДБ № 13 Скалецького. Комітет державної безпеки у 1932 році виявив джерело тієї самої небезпеки в колі мирного тульчинського вчительства. Центральною фігурою вважався саме Родіон Скалецький, послідовник вже знищеного Леонтовича.