Український дослідник та знавець бойових мистецтв, засновник бойового гопака. Володимир Пилат очолює Міжнародну федерацію бойового гопака. У 1997 році рішенням Установчих зборів Центральної школи бойового гопака Володимиру Пилату як засновнику стилю присвоєно пожиттєве звання Верховного учителя бойового гопака.
11 грудня 2001 року Міністерством юстиції України зареєстровано Міжнародну Федерацію Бойового Гопака. За Федерацією закріплено право контролю над розвитком Бойового Гопака як в Україні, так і за її межами.
Осередки бойового гопаку діють далеко за межами України: в Канаді, Англії, Іспанії, Італії, Португалії та Білорусії.
- Розкажіть, наскільки в Україні розвинуте мистецтво бойового гопака? У яких містах є осередки? У яких регіонах гопак розвинений краще, у яких взагалі ще не практикують бойовий гопак?
Почнемо з того, де осередків ще немає. У Луганську немає, у Донецьку був - заборонили, в Криму також немає, а в решті міст є. Тобто майже вся Україна охоплена. Більше того, цього року ми відкрили два осередки в Варшаві і Кракові. Ще ми зареєстрували осередок в Канаді, в Сполучених Штатах, в Португалії, в Італії. Ведемо переговори, щоб відкрити секцію у Білорусії. Цього року ми домовилися з поляками про проведення спільного семінару для Білорусії, України та Польщі. Це молодіжний проект. До речі, що цікаво, Євросоюз підтримує цей задум. Я бачу, що з боку Європи є все для того, щоб консолідувати наші зусилля задля культури, задля обміну різними оздоровчими програмами, є заохочення, зацікавлення і є бажання працювати надалі.
- У нашому місті діє осередок, де навчають гопаку. Чи будете ви якось допомагати та розвивати і надалі мистецтво бойового гопака на Вінниччині?
Зараз у Вінниці ми тільки почали. Тобто осередок працює перший рік. Хоча, я вважаю, 30 учнів - це вже непогано. У Гнівані працює осередок 6 років. До речі, там один хлопець уже два рази чемпіон України. Просто унікальні здібності. У нього є можливість стати чемпіоном Європи. Ресурс у Вінницькій області хороший. Я думаю, ми поступово будемо розвивати гопак на Вінниччині, тому що ще 3 хлопці хочуть стати тренерами. Ми могли б відкрити в перспективі ще 3 секції.
Я не хочу поспішати. Потрібно спершу організувати базу, де б готувалися вчителі. Я не хочу, щоб тут викладали вчителі з інших областей. Хай розвивають гопак вінницькі хлопці, які знають ментальність, специфіку регіону. Тоді воно краще піде, ніж коли сюди приїдуть викладачі з Західної України.
До речі, на Волині у Військовому ліцеї гопак викладають як предмет. У Дніпродзержинському коледжі фізичного виховання також було, але там “прикрили” фінансування і тому вони закрили цю спеціалізацію. Але в Луцьку нормально функціонує, курсанти задоволені.
Я знаю, що Ви проводите Міжнародний семінар з бойового гопака. Де він відбувався цього року, і чи не плануєте провести наступний у нашому місті?
Ми проводили семінар у Хмельницьку, на базі педагогічної академії. Цього року нам уже запропонували провести його в Польщі, тому в серпні ми будемо проводити там. Поляки йдуть нам назустріч. Тим паче, що вони все фінансують, і нашим людям тільки потрібно оплатити дорогу, а решту витрат польська сторона бере на себе. Тому поїдемо, там проведемо. Нам потрібно йти на зближення з Європою.
Скажіть, яка позиція української влади стосовно бойового гопака?
Я вам скажу, що ставлення нейтральне. Тобто сказати, що хтось забороняє, не можна, що хтось перешкоджає - не можна, що хтось допомагає - теж не можна.
Ось цих вихідних ми проводимо Чемпіонат України в Павлограді Дніпропетровської області з дисципліни “забава”, “борня”, “герц”. Туди з’їжджається вся Україна. У нас практично кожного тижня проводиться змагання. Жодної підтримки від держави немає.
Володимире Степановичу, я знаю, що ви в 2002 році створили жіночий клуб бойового гопака «Асгарди». Скажіть про його сьогодення, скільки там учнів і що планується на майбутнє?
Ми створювали “Асгарди” в рамках Міжнародоної Федерації і вони звітували по своїй роботі. Але так сталося, що наші дівчата вирішили самі розвиватися, незалежно від федерації. Їм було надане таке право.
Розкажіть про книгу “Базова техніка бойового гопака. Жовтяк”, презентовану вчора.
Це вже повторне видання. Ми не сподівалися, що воно так піде. Книга дуже гарно сприймається дітьми. Це навчальний підручник. Вона дає можливість готуватися дитині ще й дома, тому що не все можна засвоїти на тренуванні.
Тираж дуже малий, 1000 примірників, тому книгу ми поширюємо лише серед наших людей. У книгарні я її не хочу пускати. Нам обіцяють зараз у Києві проспонсорувати 5-тисячний тираж. Якщо він вийде, то книга піде в магазини, тому що цим займатиметься “фірма”.
А поки що у продаж ми не даємо, тому що їх мало. Потрібно дати книгу тим учням, які цим займаються безпосередньо.
Я знайшов інформацію, про те, що Ви пропонували внеси бойовий гопак до олімпійських видів спорту. Скажіть, чи має цей задум розвиток?
Ви знаєте, розмов було багато. Перевіряли гопак у Національному університеті фізичної культури в Києві. Сказали, що, в принципі, всім тим вимогам відповідає. Єдине, що їм не сподобалось - багато української термінології. І вони мені кажуть: «Ви, будь ласка, замініть ось ці слова, незрозумілі, загальноприйнятими спортивними термінами. Я кажу: «А чому ми маємо зрікатися своїх рідних слів? Уявіть собі, якщо ви японцю скажете відмінити назви японською, тому що їх ніхто не розуміє». На зміну ми не погодилися. Чому ми мусимо відмовлятися від своєї термінології, від шароварів?
Але я думаю, що питання не в тому. Головним завданням є те, що рух має стати дійсно масовим. Наприклад, у Кореї молодь постійно займається, є школи. Викладачі теквондо звільнені від податку, то є стимулювання державою. Але в них є обов’язок: виховати здорове, сильне покоління.
Офіційний сайт Міжнародної Федерації Бойового Гопака: http://hopalo.org
Довідка:
Бойов?ий гопáк — українське бойове мистецтво, відтворене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях та власного досвіду дослідника бойових мистецтв львів'яни на Вол одимира Пилата.
Протягом століть життя українського народу під чужим пануванням будь-які прояви національної культури, а тим паче бойової, жорстоко переслідувалися. Тому до наших днів практично не збереглися цілісні методики самовдосконалення, якими користувалися скифські воїни, руські дружинники та запорізькі козаки, хоча в багатьох українських родах ще не перервався ланцюжок таємної передачі знань про бойове мистецтво від батька чи діда до сина чи онука.