23 травня у Жмеринці встановили дубовий хрест в пам'ять про дівчаток розстріляних більшовиками. Трагедія сталася у 1919 року. 45 учениць місцевої гімназії стратили за те, що зустрічали у місті Симона Петлюру в національному вбранні та піснею «Ще не вмерла України…». Після встановлення радянської влади учасниць заарештували як націоналісток та контрреволюціонерок.
Про це повідомляє місцеве видання Жмеринка.City.
Радянська влада замовчувала про скоєний злочин, і зробила все, щоб могили дівчаток не збереглися. З роками секретні документи вдалося розкрити в архівах завдяки наполегливості громадського активіста, журналіста Олексія Гамарника та надрукованій в газеті «Подолія» статті Марії Татарин від вересня 1993 року зі спогадами рідних.
Пам’ятний хрест та історію зі спогадами рідних розмістили у сквері «Червона калина» в мікрорайоні «Сектор» у Жмеринці. Встановити дубовий дерев’яний хрест, меморіальну плиту та банер зі страшною історією про дівчат.
На заході виступила Ольга Семенівна Дюрбенко – сестра убитої і закатованої 15-літньої Надії Дюрбенко.
«Надію заарештували у вересні, а з нею ще 44 таких, як вона, разом із учителем. Згадали їм усе. І те, що ходили в українській національній одежі, і те, що зустрічали в Жмеринці Симона Петлюра піснею «Ще не вмерла України». Тюрма знаходилася на розі нинішніх вулиць Доватора і Хмельницького, в підвалі. Там тримали їх. Бачачи, що справа серйозна, батько почав збирати підписи сусідів, щоб дозволити взяти їх на поруки. Підписалися щось із 40 чоловік. Але дівчину не відпустили. Більше того, всіх, хто поставив підписи під документом, мав судити військовий трибунал за підтримку «за підтримку контреволюціонерки». Казали, що їх всіх чекав розстріл», – розповідала 77-літня Надійкина сестра Ольга.
«Мати Ліди Золотоверхової, Надиної найкращої подруги, принесла того дня передачу доньці, але вже не застала її. І стрімголов кинулася в Сідавський ліс, вслід за конвоїрами. Дюрбенкам вона принесла через деякий час страшну звістку і кілька жмутиків золотого Надійчиного волосся: до могили кати тягнули її за коси. Семен Дюрбенко до Сідавського лісу не йшов, а біг. Свіжовирита могила на узліссі була не присипана землею, а лише трохи прикидана галуззям. Надійка сиділа в ній, припершись спиною до краю, наче відпочивала. Кулю вона отримала в скроню…», – з невимовним болем записане кожне слово Ольги Дюрбенко.
Ініціатор відкриття пам’ятного знаку Олексій Гамарник наголосив, що це лише маленька крапля того всього, що відбувалося і замовчувалося по всій країні та Жмеринці. Завдяки тому, що архіви КДБ сьогодні відкриті, є можливість знати правду.
Священники Православної церкви України виголосили спільну молитву за душі невинно убитих і закатованих дівчаток, за всіх Героїв, від часів козацтва, УПА, УГА, Героїв Небесної Сотні, АТО та сучасної національно-визвольної боротьби від російської окупації.
Після освячення хреста і меморіальної дошки з іменами дівчаток учасники мітингу поклали до підніжжя пам’ятника живі квіти та запалили лампадки.