Ставка Гітлера Wehrwolf біля Вінниці: як з'явився міф про бункер та, чому досі не проводять розкопки? (Фото+Відео)

Ставка Адольфа Гітлера Wehrwolf, яка знаходиться у Стрижавці, залишається одним з найзагадковіших місць на території України. Незважаючи на те, що від закінчення Другої світової війни минуло 76 років, про таємний об’єкт досі мало що відомо достовірно. Легенда про кількаповерховий підземний бункер, збудований для фюрера, досі ані підтверджена, ані спростована. Але під час останніх досліджень території науковцям вдалося зафіксувати підземні рукотворні пустоти.  

Польову штаб-квартиру для Гітлера почали будувати в 1941 році. Лідер Третього Рейху бажав знаходитися ближче до частин, які наступали, на противагу Берліну, де на нього постійно готували замахи. У Вінниці розміщувався штаб сухопутних військ Вермахту та існувала зручна транспортна розв’язка, тому місце обирали не випадково. 

“До жовтневого перевороту тут знаходився ліс, який належав родині Грохольських. У Стрижавці стояв їхній маєток. Для аристократів розводили різних тварин. Після приходу більшовиків, на території облаштували навчальний полігон радянської дивізії.     Ставку для Гітлера будували з метою планування Сталінградської битви. Більше вона була не потрібна. Про це свідчить, хоча б той факт, що німці побудували водопровід, каналізацію, пожежну систему, але не було опалення. Вони не планували залишатися тут на зиму. Але сталося інакше, наступ зупинили і їм довелося грітися хто чим міг. Ставили грубки та буржуйки, їхні фрагменти ми знаходимо досі”, - розповідає редакції сайту Vinbazar.com науковий співробітник Історико-меморіального комплексу пам’яті жертв нацизму Володимир Гереник. 

Науковий співробітник Історико-меморіального комплексу жертв нацизму Володимир Гереник

Територія ставки була поділена на дві зони. Для будівництва зовнішньої частини, як підсобну силу, використовували військовополонених та місцевих мешканців. За словами істориків, селян набирали за оголошенням, їх годували та платили кошти 35 карбованців в місяць.

Центральну частину споруджували професійні інженери та архітектори з Німеччини. Широко застосовувались сили військово-будівельної організації Organisation Todt, а також солдат будбатальйонів та працівники з Польщі та тодішньої Чехословаччини. Сторонніх не допускали. 

“Доля військовополонених та їх кількість залишаються однією з білих плям в історії Wehrwolf. Документальних підтверджень тому, що проводили масові розстріли у нас немає. Чи гинули люди під час будівництва, однозначно, так. Роботи виконували взимку, під час лютих морозів. Є спогади одного дідуся, який тоді на підводі вивозив мертвих звідси у силосну яму, де сьогодні у селі Коло-Михайлівка встановлено пам’ятник розстріляним. За його словами, він і цих туди віз, і тих. Тобто йдеться про всіх, хто загинув на будівництві”, - продовжує історик. 

Єдиним офіційним документом, який розповідає про ставку Wehrwolf, є довідка командира оперативної спецгрупи НКДБ Гліба Рогатнева, що першою обстежила об’єкт одразу після відступу гітлерівців. В ній вказано, що за весь час будівництва загинуло близько 2 тисяч військовополонених, а у квітні 1942 року всіх, хто залишилися живими, вивезли в невідомому напрямку. За однією з версій, робочу силу перекинули на інші об’єкти.

Пам'ятник розстріляним військовополоненим у селі Коло-Михайлівка. Цифру в 14 тисяч загиблих історики схильні вважати перебільшенням радянської пропаганди

Навесні 1942 року ставку цілком завершили. Штаб-квартира фюрера отримала кодову назву Wehrwolf, що в перекладі означає “озброєний вовк”. На території в 2,5 кілометри побудували кілька десятків будинків із дерев’яного зрубу, а також три бомбосховища, якими жодного разу не користувалися за призначенням. Між Вінницею та Берліном проклали броньований телефонний кабель для комунікації. 

“Ставку будували за типовим проєктом. Німці мали кілька їх видів. Ця була наземно-підземною. В той час вона нагадувала парк. З місцевого лісу пересадили кілька десятків великих дерев. Висадили кущі. На той час вони вже мали такі технології. Від головного входу до Центральної частини йшла асфальтована дорога, її залишки збереглися досі. Гітлер прогулювався тут із своєю вівчаркою. В ставці не було генералів чи вищого військового керівництва, лише охорона, штат лідера Рейху та наближене коло перспективних молодих офіцерів. Лінія фронту знаходилася далеко, Вінниця та околиці жили своїм звичним, мирним життям. Війна тут не відчувалася”. 

Ставка?"Вервольф",?1942?р.

Житловий?будинок,?1942?р.

Офіцерський бункер, 1942 р. 

Читайте також: Як виглядала ставка Wehrwolf за часів Гітлера - дослідники відтворили її у форматі 3D (Фото+Відео)

Загалом Адольф Гітлер провів на ставці понад 4 місяці. Саме звідси віддавалися накази про наступ на Сталінград та Кавказ, а згодом про початок битви на Курській дузі. 

Wehrwolf обороняли беспрецедентно. В районі 5 кілометрів навколо відселили всіх мешканців. Підступи до об’єкту добре прострілювалися численними вогневими точками, небо прикривали зенітні установки. На аеродромі в Калинівці постійно чергували винищувачі. Охорону ставки здійснювала спеціальна військова частина дивізії “Велика Німеччина”. У розпорядженні батальйону супроводу фюрера знаходилися танки. Територію навколо прочісували патрулі таємної поліції “Ост”, які спеціально перевели з під Лубен.

“Цікавий факт, для того, щоб поля навколо не заростали бур'янами, що могли завадити спостереженню, їх засівали пшеницею. Її потім збирали та віддавали селянам. Радянське керівництво знало про Вервольф, але жодної спроби знищити не приймали. Щоправда, двічі ставалися побутові пожежі. Певно, через чиюсь недбалість”.    

Ймовірні залишки будинку та бомбосховища Гітлера

Наприкінці 1943 року Гітлер наказав знищили “Озброєного вовка”, але генерал-фельдмаршал Манштейн, якому передали об’єкт в користування, не поспішав його виконувати. На територію Wehrwolf привозили з фронту документи відступаючих частин. Потім їх переправляли до Берліну. 

Об’єкт функціонував до березня 1944 року. Німецькі військові мали достатньо часу, щоб виконати знищення. Наступ Червоної армії на Вінницю не лише зупинили, але й відкинули на кілька днів. Всі наземні споруди спалили, а бомбосховища підірвали за допомогою авіаційних бомб. Після цього територію замінували. 

“Коли Гітлер віддавав наказ про знищення своєї ставки, то пожартував: “Я не хочу, щоб мої меблі Сталін на виставку в Москві поставив”. Після вибух один з бетонних уламків відлетів на кілька десятків метрів. Ми підрахували, його вага близько 200 тонн”, - каже Володимир. 

Після звільнення обласного центру та околиць ставку розмінували та оглянули бійці НКДБ. В результаті командир групи Гліб Рогатнев підготував для керівництва довідку, яка отримала назву: “Про результати оперативного обстеження колишньої ставки Гітлера біля м. Вінниці”. Вона є чи не єдиним офіційним документом, де детально описано ставку. Кількасот сторінок та фото того, що побачили військові, сьогодні знаходяться у російських архівах колишнього КГБ. Доступ до них засекречений. Для вивчення є лише короткий витяг зроблений з неї у 60-х роках. 

Радянські військові оглядають руїни Вервольфу

“НКВДсти після того, як зробили все, що мали, підірвали залишки ставки вдруге. Коли військові залишили територію, то туди кинулися місцеві і вкрали все, що можна було ще вкрасти. Тягнули навіть металеві труби. Запевняю, жодних скарбів, танків із золотом тут немає. Історії про це - нісенітниця”.  

Легенда про бункер народилася завдяки хірургу

Легенда про те, що на Wehrwolf знаходиться величезний бункер, з’явилися в 50-х роках. Завдячувати потрібно німецькому хірургу, головному лікарю сухопутних військ Германії Фердинанду Зауербруху. Після війни він написав мемуари “Це було моє життя”, де детально згадував про підземелля біля Вінниці. 

“Ми перевірили, такий лікар дійсно приїздив на ставку до свого друга на святкування Дня народження. Він був тут всього одну ніч, протягом якої вони пиячили, а вранці покинув територію. Якщо логічно подумати, то стає очевидно, що за таких умов гість не міг потрапити на секретний бункер. Мемуари він продав кінотворцям, які зняли фільм. Після цього міф почав жити своїм життям. На мою думку, все це було зроблено заради грошей. До речі, після цього офіцери, які служили на “Вервольфі” та залишилися живими, обурювалися, у пресі виходили їхні спростування, але легенду вже було не зупинити”, - переконує історик. 

Проте в цій версії, на яку вказують музейники, існує певне протиріччя. Зауербрух помер у 1951 році, а фільм про його життя вийшов на екрани лише у 1954 році. Тому говорити про фінансві мотиви тут складно. Стрічку можна переглянути й сьогодні. В ній йдеться про післявоєнний період, згадок про бункер там немає. 

Уривчасті факти про ймовірний бункер все ж знаходять. Наприклад, начальник особистої охорони Гітлера группенфюрер СС Ганс Раттенхубер під час допитів також розповідав, що на Вервольфі була можливість спускатися під землю. Про наявність якихось підземель згадував і перший повоєнний комендант Вінниці, але потрапити в них не вдавалося через завали. Однак документального підтвердження, яке б ствердно описувало споруди немає.   

Бельгійський дослідник Мартін Богарт разом з істориком Андрієм Швачком з Києва у 2013 році презентували власну книгу про гітлерівську ставку. Видання підготували на основі архівних документів зібраних у Європі та США. Ентузіасти проаналізували кількість будівельних матеріалів, які використовували для спорудження “Вервольфу”. Вони дійшли висновку, що щебеню, бетону, піску та іншого, що завозили, не вистачило б для спорудження підземної схованки.  

У 90-ті історію про бункер активно використовувала жовта преса. Байки про німців, які ночами виходили з-під землі, публікували на рівні з історіями про прибульців та відьом. Це допомагало піднімати тиражі. 

Сьогодні - меморіал

З 2012 року на території ставки діє Історико-меморіальний комплекс жертв нацизму, який є відокремленою філією Вінницького обласного краєзнавчого музею. Співробітники проводять екскурсії для відвідувачів та продовжують вивчати польову штаб-квартиру Гітлера.  

“До 2011 року територія була відкритою. Сюди вивозили сміття, каналізацію, відходи з м’ясокомбінату. Місцеві випасали худобу, влаштовували пікніки. Потім підприємці екскурсії проводили. Коли “губернатором” Вінниччини став Микола Джига, то ініціював створення музею. Разом з цим з’явилися наукові співробітники. Почалася кропітка робота по виченю об’єкту. Ми їздили й до Берліну, співпрацюємо з німецькими музеями, проте більшість документів засекречені та знаходяться або в архівах колишнього КГБ, або ЦРУ. Доступ до них закритий”, - говорить Володимир Гереник.  

Незакінчені дослідження 

У 1989 році до Стрижавки прибула наукова група, яка складалася з представників 14 російських інститутів. Керував експедицією професор Леонтій Бобровніков з Московського державного геологорозвідувального університету імені Серго Орджонікідзе. Проєкт отримав кодову назву “Гермес”. За допомогою новітнього на той час обладнання вони знайшли фундаменти більшості будиночків. В одному місці також вдалося зафіксувати підземні пустоти. Проте науковці не змогли, точно сказати, чи мають вони рукотворне походження. 

Згодом вчені повернулися до Москви. Продовжити планували наступного року, але розпад Радянського Союзу завадив цим планам. Сьогодні результати експедиції знаходяться у російських архівах, доступу до них немає.

У 2019 році обстеження ставки провели вдруге. На замовлення музею директор Інституту прикладних проблем екології, геофізики та геохімії академік Микола Якимчук виконав вертикальне електрорезонансне зондування ділянки, де 30 років тому виявили пустоти. Згідно висновків науковця, на глибині двох метрів знаходиться чотирохповерхове приміщення та коридор. Верхнє бетонне перекриття має товщину в метр, інші близько 30-50 сантиметрів, стіни з цегли. Верхні поверхи заповнені газом радоном та аргоном, нижні потребують додаткового вивчення. 

Чому не проводять розкопки? 

За словами завідувача Історико-меморіального комплексу Сергія Гереника, сказати напевно, що це за споруда, можна лише після ретельного дослідження та вивчення. Проводити будь-які розкопки без цього - небезпечно.

Контури підземного приміщення нанесли фарбую

“Без всебічного вивчення, копати не можна. Відомо, що комунікації “Вервольфу” виходили до Південного Бугу. Наразі ми не знаємо, чи може щось потрапити у річку, з якої вся Вінниця бере воду, якщо почати знімати ґрунт. Також під землею може бути вибухівка, залишки снарядів чи газ. Тому потрібно проводити додаткові вивчення, але, на жаль, коштів на це сьогодні немає. Подібне дослідження може обійтися в тисячі доларів”, - каже завідувач.

Директорка Вінницького обласного краєзнавчого музею Катерина Висоцька підтверджує - грошей на роботи сьогодні немає. Раніше їх отримували з обласного бюджету, але через пандемію COVD-19, фінансування направили на інші сфери. Заробити кошти власними силами також не можуть, тому що під час карантину в закладі заборонили приймати відвідувачів.     

Читайте також: У Вінниці презентували 3D макет ставки Гітлера "Вервольф" (Фото)

Підписуйтесь на наші канали
Telegram     Viber

Джерело: Михайло Чорнопиский