П’ятничанський парку у Вінниці - це залишки старих насаджень, які оточували дворянський маєток родини Ґрохольських. Розгледіти минулу красу в сучасному стані - важко. Але осіння пора повертає у місце романтичні образи.
Зелений осередок розташований у мікрорайоні П’ятничани. Він знаходиться неподалік Центрального парку та міг би конкурувати з ним, як місце для відпочинку містян. Але тотальна занедбаність робить подібні порівняння безпідставними.
Інформаційна табличка на воротах вказує, що П’ятничанський парк є пам’яткою садово-паркового мистецтва та займає близько 32 га (згаданий вище “Центральний” має площу близько 40 га - ред). Закладений у другій половині 19 століття як сад з фруктовими деревами, зі зміною моди він зазнає переробки на пейзажний англійський парк у 1831 році.
Палац в П'ятничанах у 1920-х. Фото з архіву Генріка Грохольського
1910 рік
фрагмент брендбука з детальним аналізом цінностей Пʼятничанського палацо розробленого у 2023 році міськрадою
Над створенням нового образу працював ірландський садівник Діонісій Міклер. Майстер збільшив колекцію до 80 порід дерев, які чергуються у невеликі березові гаї, масиви з білої акації, канадської тополі, ялини та інших. Колишню велич вдасться побачити лише за допомогою уяви.
Територія панського маєтку має високі старі дерева під якими розрослися кущі та молодий підгін. Кілька асфальтованих алей ведуть до будівлі палацу, де тепер знаходиться обласний ендокринологічний центр, а від них розходяться десятки дрібних стежок, що пронизують парк на всі сторони. Саме ця розгалужена мережа, як не дивно, видається найцікавішою.
Тропи, які заводять, а потім знову виводять з гущавини - зачаровують. Під час руху, постійно зберігається відчуття старої англійської казки, де за черговим поворотом чекатимуть залишки занедбаного фонтану з зеленим мохом, зламані статуї чи стежка викладена бруківкою. Всього цього в реальності немає. Проте через гілки з жовтим листям все ж проглядається дах кількасотрічного маєтку, що дещо згладжує розчарування.
У південній частині парку дерева помітно рідшають і з’являються просторі галявини. Під пагорбом знаходиться пересохле озеро, що заросло очеретом. Навколо нього дуби та вікові сосни. Дихається тут легше, особливо, дивлячись на щільну міську забудову поруч та будівельні крани на горизонті.
Доглянутою є лише незначна частина території, якою опікується лікарня, а все інше росте та гине на власний розсуд. Впритул до П’ятничанського парку “підкрадається” приватна забудова, яка ніби ось-ось перескочить через невеличкий цегляний паркан та вклиниться між ялин та кленів. А поки відбирає лише по клаптикові, осінь встигає розмалювати залишки листя, щоб розіганати їх вітром навсібіч.
Парк у П’ятничанах знову міг би перетворитися на зелене місце для прогулянок та розваг, яким він і планувався. Хоча варто визнати, що в найближчому майбутньому цього не станеться. Прикро, але у далекому певно також.
Нагадаємо, раніше редакція сайту Vinbazar.com підготували фоторепортаж з озера Гуральня, яке очевидно отримало свою назву від виноробні. Підприємство, де виробляли алкоголь, позначене на старих імперських картах.