У Північній Дакоті проживають нащадки українських переселенців, які виїхали до США у середині XIX століття. Їхні предки вирушили освоювати один із найсуворіших за кліматом штатів, родом з Вінниччини.
Про це повідомляє Голос Америки.
Дон Басараб американець із українським корінням. Понад сто років тому щоб заохотити поселенців освоювати малопридатні землі уряд США, за певних умов, виділяв безкоштовні ділянки. Українці прибули сюди 1896 року, одними з останніх, тож їм дісталися найскладніші для фермерства клаптики землі.
Прабабуся Дона, яка іммігрувала до США із Тульчина Вінницької області, не пережила першої ж суворої зими у Північній Дакоті, залишивши на чоловіка сімох дітей.
Перші переселенці родини Бесараб
У 1862 році уряд США видає закон "Homestead act". Громадянам виділяли 160 соток землі, але натомість впродовж 5 років люди мали прожити на цій ділянці, створити сім’ю, посадити дерево, завести корову, почати займатись землеробством, посіяти пшеницю, тоді через 5 років вони отримували право власності на землю.
Дон Бесараб досі живе на земельній ділянці, яку отримали його предки понад 100 років тому. В цьому домі він створив сім’ю. Дружину шукав серед українців.
"Я зустрів справжню українську дівчину, на 100% українку, і це було дуже важко знайти, особливо в цьому краї, я щасливий. Для мене головна річ була, що вона – українка".
До найближчого магазину понад 80 кілометрів, але сім'я навчилася закуповувати провізію про запас. У Бесарабів сьогодні близько 65 гектарів землі. Переїжджати вони не планують.
"Коли дідусь сюди переселився у 1916 році, тут був лише колодязь", - продовжує Дон. - "Вони руками викопали криницю, з часом він збудував хату, хлів і завів корову. Це було їхнє перше господарство".
Сьогодні у господарстві Басарабів - 300 корів і 9 коней. Основний їхній прибуток – продаж телят.
"Телята народжуються весною. Ми доглядаємо за ними кілька місяців, восени відлучаємо від корови і продаємо. Здебільшого продаємо самців. Самиці лишаються, вони народжують телят і замінюють старих корів, яких ми, згодом, також продаємо", - розповідає дружина Керол.
Господарство родини
Нещодавно на їхній ділянці знайшли поклади нафти. То ж сім’я орендує родовище нафтовій компанії і отримує з цього додатковий прибуток.
Дон і Керол – третє покоління українців, народжених в Америці. Розмовну мову майже втратили, але до української церкви продовжують ходити.
Дон каже, що вони моляться в українській церкві за візантійською традицією. Служба проводиться десь на 40 відсотків українською, решта англійською. Завдяки церкві підтримують і українські традиції. Керол розповідає, що вони святкують Різдво, святять великодній кошик, дотримуються посту перед Великоднем, вишиваємо рушники.
"Ми повинні мати на різдвяному столі голубці, рибу, грибну підливу, три види вареників: з капустою, з картоплею і з чорносливом, оселедець, пиріг з маком. Я намагаюсь завжди мати 12 страв на столі як 12 апостолів. Обов’язково солома на столі, тому що Ісус народився в яслах, на соломі. Голова сім’ї молиться перед вечерею".
Ці традиції понад 100 років привезли у Північну Дакоту українці, які шукали кращого життя, і не побоялися оселитись в одному із холодніших штатів.
Підписуйтесь на наші канали
Telegram
Viber