2 квітня очільник “Центру історії Вінниці” Олександр Федоришен провів онлайн-лекцію з історії епідемій у місті. Він розповів про перебіг чуми у XVIII столітті та холери на території Поділля, докладно зупинившись на заходах боротьби з ними. Також історик зазначив про епідемію тифу серед українських вояків під час та після Першої світової війни.
“Чорна смерть” на території Поділля з'являлася 9 разів: вперше джерела фіксують спалах хвороби у 1510 році. Докладно Федоришен зупинився на історії епідемії у 18 столітті.
Однією з причин поширення хвороби була невелика кількість лікарів та “некультурна людність”, яка віддавала перевагу знахарям. У 1756 році чума охопила населення Вінниці. Тоді померло 300 християн і 60 євреїв.
Домініканці і єзуїти виселилися з Вінниці, залишивши лише одного священника для здійснення треб. Натомість, капуцини відвідували домівки хворих.
Страхітливим для міста став 1770 рік. Епідемія розпочалася з Браїлова. Мешканці називали її “моровою пошестю”. Жителі містечка запросили з Вінниці знахаря Заїку.
“Він боровся з епідемією чуми екстравагантно. Викопував з землі померлих від зарази і закопував поблизу сусідніх сіл, примовляючи: “Та нехай зараза відділеться, нехай зараза ослабне, нехай зараза відійде”. Але зараза лише посилилася”, - розповідає Федоришен.
Також Заїка наказав надати йому 12 хлопчиків, які були єдиними синами, і білого коня. Потім наказав викопати з могили труп померлого від зарази, прив’язати тіло до хвостя білого коня і в супроводі 12 хлопчиків тягав його по Браїлову. Зрозумівши, що заходи успіху не приносять, знахар втік на цьому ж коні до Вінниці, прихопивши із собою речі з Браїлова. Через ці предмети чума спалахнула у місті.
Допомогу хворим надавали капуцини. Щодня вони через дубову трубу спускали за огорожу їжу, приготовану у вигляді припасів. Приходила велика кількість містян бажаючих її отримати. Під час цієї епідемії померло 330 осіб. Однак вже наступного року чума забрала ще 1000 мешканців - це приблизно чверть населення міста.
Капуцинський костел у 19 столітті
Спалах наступної епідемії стався у 1797 році. Джерела фіксують успішний приклад боротьби з епідемією за допомогою карантину. Саме слово походить з італійської. На той час воно означало “час, що триває 40 днів”.
Під час епідемії у Вінниці встановили денний і нічний караул із залученням мешканців, розставлений на кожному проїзді та проході у місті.
“Карантин був влаштований суворий. Купці зазначали, що до міста не пропускали на ярмарок навіть місцевих торговців. Призупинився рекрутський набір до війська. Режим виявився ефективним та чума відступила”, - зазначив Федоришен.
Під час пандемії холери 1830 року у Вінниці виставили варту, яка перешкоджала “переходити і переїздити по місту”. Незважаючи на заходи попередження хвороби, у місті померло 500 чоловік.
Холера спалахнула на Вінниччині і у 1892 році. Тоді дезінфікували приміщення, забороняли проводити масові заходи та створювали надзвичайні комісії.
Також Федоришен розповів про медичну діяльність відомих уродженців Вінниці: Пирогова, Оводова, Заболотного, Малиновського, Стаховського.
Під час Першої світової війни спалахнула епідемія тифу. Епіцентром захворювання у Вінниці була в’язниця, територія поблизу Залізничного вокзалу та нинішнього Центрального ринку та саперні казарми. Вінничани тоді змогли втримати ситуацію під контролем.
Шпиталь. 1919 рік
У 1919 році тиф починає повально “косити” дві військові формації: дієву Армію УНР та Української галицької армії у 1919 році. Вони позбавлені були можливості лікуватися. Партію ліків, надіслану урядом, заблокувала Антанта.
“Все місто перетворюється у величезний шпиталь і, на жаль, величезний цвинтар. Два наймасовіші поховання вояцтва, яке гинуло від тифу, - це територія цвинтаря на вулиці Стрілецькій (наразі це промислова зона 45-го заводу - ред.) та поблизу психоневрологічної лікарні,” - розповів очільник “Центру історії Вінниці”.
Підписуйтесь на наші канали
Telegram
Viber