Наприкінці листопада в Луці-Мелешківській поховали 48-річного військового майстер-сержанта Віталія Голду, який загинув на війні витягуючи побратимів із підбитого вертольота. Трагічна історія сталася на Донеччині, де чоловік служив фельдшером рятувальної повітряно-десантної групи вертолітної ескадрильї військової частини А1231.
Про це йдеться в АрміяInform.
З 2015 року чоловік брав участь у бойових діях на сході України. Має великий досвід і в миротворчій діяльності. Зокрема, у складі окремого вертолітного загону виконував завдання у місії ООН у Демократичній Республіці Конго. Завдяки сумлінній праці та природному хисту Віталій Голда отримав класну кваліфікацію “Авіаційний рятувальник 1 класу”.
“11 листопада екіпаж ведучого “Мі-8” під командуванням полковника Хоміка виконував бойове завдання із вогневого ураження позицій російських військ на Донеччині. Під час польоту авіаційний рятувальник штаб-сержант Віталій Голд, як стрілець, забезпечував прикриття машини від наземного ураження. Адже пілоти не бачать, що робиться з боків і позаду борту, тож стрільці є додатковими очима та вухами екіпажу. О 12:14 український вертоліт підбили з переносного зенітного ракетного комплексу противника. У перші хвилини після падіння гелікоптера, попри ризик, Віталій Голда кинувся витягувати із гелікоптера, який палав, своїх побратимів”, - йдеться у повідомленні.
За словами Олександра, побратима Віталія, він до останнього вірив, що чоловік виживе. Однак того фатального дня Віталій Голда дістав серйозні травми. Чоловік боровся за власне життя шість діб, але 17 листопада ввечері його серце зупинилося у лікарні.
“За день до вильоту з’явилося знайоме відчуття небезпеки. Усі в бойовому настрої вирушили виконувати завдання. Мить - спалах, і я побачив, як ведучий борт падає. Мені вдалося поговорити з Віталіком майже одразу після катастрофи. Він розповів, як його викинуло з борту в останню мить і як він заскочив до вертольота, що палав, та витягнув борттехніка Вітю Пенькового. А потім вдруге забіг і відстібнув командира екіпажу Сергія Хоміка, який боровся зі смертю аж до самої лікарні. Віталій же опинився в опіковому відділенні шпиталю в одному із прифронтових міст. Жартував, сміявся, коли ще кілька разів говорили телефоном. Казав, що хоче додому, до сім’ї, що вдома багато роботи… Я мав велику надію, що він виживе і далі буде з нами, повернеться на службу, буде радіти та жити”, - розповів Олександр.
Колеги Віталія Голда розповідають, що чоловік боровся за рідну Україну та її майбутнє - він був одним із тих, хто готовий на все заради Перемоги. Вдома на чоловіка чекали дружина Людмила, син Богдан і Валентин, донька Ольга, а також батько та мати.
“Ми майже 20 років разом проходили службу. Я такий самий фельдшер-рятувальник. Під час виконання завдань усі наші дії були підпорядковані трьом словам: “Знайти, врятувати, допомогти”. Працювали з льотчиками та постійно готувалися. Облітали всю Україну: Миколаїв, Одесу, Чугуїв, Херсон - де ми тільки не були. Проходили поглиблені курси як із водної, так і з парашутної підготовки. Ми мали вміти рятувати будь-де і будь-коли. Часто проводили підготовчі заняття з курсантами, а в підрозділі - підготовку військовослужбовців з виживання в екстремальних умовах. І ніколи Віталій не зупинявся перед складнощами! Хто першим на воду методом безпарашутного десантування? Хто першим на завдання в гірській місцевості? Саме він завжди виконував бойові завдання самовіддано та наполегливо, ніколи не задумуючись, що з ним може щось статися. Завжди казав: ми не працюємо, ми служимо - 24/7. А коли до нього зверталися по допомогу, то завжди допомагав: будь чи то день, чи то ніч. А ще - безмежно любив своїх дітей - двох синів і донечку, постійно розповідав про них і часто за ними сумував. Казав: “Треба додому, допомогти малим”. Тож і в свій останній подвиг Віталій залишився вірним клятві Гіппократа, Військовій присязі та заповіді Божої “Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх”, - додав Костянтин, близький друг і колега полеглого захисника.
Довідка:
Віталій Голда народився у місті Тульчин. Після здобуття фаху фельдшера чоловік вирішив, що хоче стати військовослужбовцем. Військову кар’єру розпочав в одній із частин Вінницького гарнізону. З початком широкомасштабного вторгнення РФ, у складі екіпажів вертольотів “Мі-8”, вінничанин постійно ризикував власним життям під час проведення пошуково-рятувальних заходів у зоні бойових дій. За це його влітку нагородили медаллю “За зразкову службу”, а нещодавно присвоїли чергове військове звання - “майстер-сержант”, однак вже посмертно.
Нагадаємо, Віталій Голда витяг побратимів із палаючого літака на фронті, внаслідок чого отримав несумісні із життям опіки. Попрощалися з військовим фельдшером 21 листопада у Луці-Мелешківській.
ТОП 10 новин Вінниці
17 червня, 12:06
717
