«Безмежно любив небо»: рідні розповіли про загиблого льотчика з Вінниці Віктора Пенькового (Фото)

Місяць тому у Вінниці поховали підполковника авіації Віктора Пенькового. Чоловік загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Рідні розповідають, що захисник був буквально закоханий у небо.

Про це йдеться в АрміяInform.

Віктор Пеньковий вирішив стати військовим ще у дитинстві, щоб захищати рідних. У його родині було ще п’ятеро дітей - чотири сестри та старший брат, який жив окремо. Тож майбутньому захиснику довелося стати “універсальним господарем” та повсякчас допомагати матері. Чоловік хотів довести собі та всім навколо, що зможе всього досягнути сам. Вперше на війну офіцер вирушив у 2015 році.

“Перша наша зустріч відбулася перед весіллям спільних друзів - ми планували, як має тривати свято. Мені було 19, а йому - 21. Він поводився дуже впевнено, навіть трохи зухвало. Я подумала: “Нічого собі хлопець. Це тільки наша перша зустріч, а ти вже там планів собі набудував”. Віктор відчув мою холодність і каже: “Бачу, ти проти, щоб я тебе проводив”. А я йому у відповідь: “Агов, нічого я не проти”. Я взяла його під руку, і ми пішли. Напевно, тоді відбувся якийсь хімічний процес, і з того моменту ми не хотіли розлучатися ні на мить. За три місяці ми побралися, а майже через рік у нас народився син”, - розпочала дружина Світлана Пенькова.

За словами жінки, її чоловік безмежно любив небо - це дійсно була його стихія. Мовляв, а техніком він був від Бога, адже міг відремонтувати буквально все, тож недарма отримав класну кваліфікацію “майстер”.

“Коли я була вагітна, то Вітя завжди говорив, що хоче сина Максима. Мені було трохи дивно, що він вже навіть ім’я дитині обрав. У той час нам було доволі скрутно в матеріальному плані. Я змушена була залишити університет, а Віктор був у постійних нарядах. Ще тоді жартувала, що він одружився не на мені, а на армії. А чоловік завжди повторював: “Я обіцяю, що ти ніколи нічого не будеш потребувати і що я буду найкращим чоловіком і батьком, тому що я знаю, як це - бути без батька”. І він дотримувався усіх своїх обіцянок. Ми з ним прожили 23 щасливі роки”, - пригадує пані Світлана.

Через 10 років син Максим випросив у батьків й сестричку. Хлопчик дуже переймався, що він сам. Доньку назвали на честь тата - Вікторією, а чоловік лагідно кликав її принцесою. 

“Пам’ятаю, прилітає Віктор із відрядження і передусім йде до магазину. Він скуповував усі солодощі для своєї принцеси та щасливий біг додому”, - згадав побратим полеглого захисника Валентин.

За словами жінки, від початку війни у неї навіть і думки не було, що чоловік може загинути. Мовляв, вона розуміла, що статися може все, що завгодно, але водночас знала, що для чоловіка немає невирішених завдань. Віктор провів у небі понад дві тисячі годин, він ніколи не підводив техніку, а вона його.

“Ми за нього з дітьми дуже переживали та постійно молилися. Нам його страшенно не вистачало. Я настільки звикла, що він ухвалює рішення, керує і дає родині вектор розвитку, що без нього було важко. Я навіть просила, щоб він не літав так багато. На що чоловік відповів: “Якби я ховався під диваном, то ти б мене не любила. Ти мене любиш за те, що я сміливий і відважний”, - продовжила розповідь жінка.

Остання ротація Віктора Пенькового була особливо важкою. Дружина, ніби передчуваючи трагедію, не хотіла його відпускати, на що чоловік відповів: “Дорогенька, ну ти чого? Зараз не можна так казати. Ти ж знаєш моїх хлопців, знаєш, який у нас сильний екіпаж. Я не можу підвести хлопців”.

11 листопада Віктор зателефонував дружині й побратимам. Усі говорять, що його голос звучав вкрай стомлено. Попри шалену втому, за кілька годин до трагедії, офіцер встиг ще раз сказати Світлані, що Бог подарував йому найкращу дружину і дітей, які тримають його в цьому світі й роблять його незламним. О 12:14 український “Мі-8” підбили із переносного зенітного ракетного комплексу противника. Фельдшер-рятувальник екіпажу Віталій Голда, якого під час падіння викинуло з вертольота, ще встиг витягнути командира екіпажу та борттехніка з гвинтокрила, який загорівся. Однак усі троє чоловіків загинули.

“Та ракета влучила не тільки у їхній борт, але й у мене, назавжди велику діру всередині. Одного разу я сиділа заплакана перед фотографією Віті й попросила дати мені хоч якийсь знак, як нам жити далі. Потім лягла, а в мене так сильно почало калатати серце, наче воно у мене в руках. Тоді я відчула, що чоловік оселився в моєму серці. А через кілька днів він мені наснився: спокійний і гарний. Попросив пробачення, що так сталося, і пообіцяв, що ніколи нас не покине. Взагалі я щаслива жінка поруч із ним. Я дуже рада, що не боялася зізнаватися йому у коханні, адже у відповідь завжди чула: “Ти в мене найкраща”, - додала Світлана.

Жінка подумки переконувала себе, що чоловік живий і ось-ось вийде на зв’язок. Адже він обіцяв повсякчас бути поруч, оберігати та підтримувати. Потім “ожив” телефон і на екрані засвітилась смска: “Абонент знову на зв’язку”. Тремтячими руками Світлана почала набирати номер коханого, а у відповідь - відбий дзвінка.

“Максиме, тато б так ніколи не зробив. Він знає, як я хвилююся за нього зараз. А згодом пролунало: “Я побратим Віктора, він загинув, мої співчуття”, - йдеться у повідомленні.

Наразі Світлану дуже підтримують син і донька: 22-річний Максим дуже схожий на батька за характером і ставленням до життя. Хоч хлопець і не захотів стати військовим, чим спочатку засмутив батька, ховатися від армії він не збирається. Коли жінка лише заїкнулася, щоб щось вигадати і вберегти сина, Максим сказав: “Мамо, ми діти своєї держави. Тато нас усіх боронив і за нас загинув. Якщо мене покличуть, то я піду і за короткий термін навчуся всього, але я ніколи не зраджу батька. Ми - сім’я офіцера, тому маємо всі татові плани і мужність нести далі”.

У майбутньому жінка планує втілити у життя мрію свого чоловіка - відкрити СТО. Перед своїм останнім вильотом Віктор показав їй власноруч облаштований і відремонтований гараж з підйомником та кімнатою відпочинку. Також Світлана Пенькова замислюється про громадську спілку, яка підтримуватиме сім’ї загиблих воїнів. 

Довідка:

Віктор Пеньковий навчався у Київському інституті Військово-Повітряних Сил, а згодом заочно закінчив й Державну льотну академію України. Розпочав свій службовий шлях чоловік техніком технічно-експлуатаційної частини однієї із бригад транспортної авіації, де він дослужився до начальника, а останні майже 20 років був бортовим авіаційним техніком-інструктором вертолітної ланки.

З початку повномасштабного вторгнення РФ чоловік відразу ж вирушив на війну. У травні, ризикуючи життям, офіцер у складі екіпажу вертольота “Мі-8”, під час польотів, знищив ворожу техніку та живу силу противника на Донеччині. Виконуючи бойове завдання біля Троїцького, вертолітники знищили близько 100 окупантів, а також 30 одиниць броньованої та спеціальної техніки противника, що дозволило спільно з підрозділами Сухопутних військ зупинити наступ противника на цьому напрямку. За особисту мужність і самовіддані дії, а також вірність Військовій присязі Віктора Пенькового нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Нагадаємо, 16 листопада у Вінницькому кафедральному Свято-Преображенському соборі провели літургію за Віктором Пеньковим. Перед цим з авіатором попрощалися на аеродромі в Гавришівці та у мікрорайоні Тяжилів, де жив військовий. 

Читайте також: Жартував та сміявся попри опіки: історія загиблого фельдшера вертолітної ескадрильї з Вінниччини Віталія Голда (Фото)