Працівника «Союзфото» Всеволода Скамандра родом з Немирова розстріляли, як шпигуна у 1937 році. Причиною для його арешту стала світлина котельні у київській газеті «Комуніст». У знімку його авторства співробітники НКВС розгледіли портрет Троцького з рогами.
Про це у своїй книзі "Архіви КГБ. Невигадані історії" розповідає кандидат історичних наук Едуард Андрющенка. Автор також переповів історію виданню "Настоящее врем".
Довідатися про подібний факт вдалося завдяки документам знайденим у розсекречених українських архівах радянських спецслужб.
21 квітня 1937 року в газетних кіосках Радянської України з’явився черговий номер щоденної газети «Комуніст» – головного офіційного видання республіки. На третій сторінці надрукували фото котельні «Шовкобуду» – київського комплексу фабрик легкої промисловості. Цей комплекс зводили в новому Дарницькому районі, і, як повідомляв підпис до знімка, до кінця року він мав запрацювати. Невдовзі цю нічим не примітну фотографію у своєму київському кабінеті уважно розглядав молодший лейтенант Народного комісаріату внутрішніх справ Мирон Акимов. Чому? «На знімку серед дерев над дахом будинку з лівого боку чітко вимальовується обличчя контрреволюціонера фашиста Троцького».
Саме таке повідомлення відправив у Москву заступник наркома внутрішніх справ УРСР В. Іванов. Чи самі чекісти виявили цю «диверсію», чи доніс хтось із «небайдужих громадян» – невідомо. Однак у будь-якому разі історію сприйняли в НКВС цілком серйозно.
За два тижні після виходу газети заарештували автора знімка, фоторепортера Всеволода Скамандра, та художника-ретушера Володимира Цетнаровського. Щодо обох порушили кримінальні справи. (Другого згодом відпустили, він буде звільнений з роботи, а в 1942 р. загине на фронті, а от немирівчанина Всеволода Скамандра чекала зовсім інша доля).
Портрети Троцького та інших "ворогів революції" в той час бачили всюди. Їх знаходили на пачках із сірниками, малюнках з Пушкіним та навіть зажимах на галстуках піонерів. За твердженням радянської пропаганди таким чином контрреволюціонери намагалися спаплюжити будівництво майбутньої досконалої країни робітників. Пошук неіснуючих знаків має власний термін "гіперсеміотизація". Для сталінської епохи - це невід'ємна риса, яка є показником сильної моральної паніки. Люди в такій ситуації впевнені, що існує якийсь могутній і усюдисущий ворог (не має значення, чи є він у реальності), і на якомусь етапі починають бачити його знаки присутності.
Використання ретуші для обробки знімків під час підготовки до публікації на той час було звичайною практикою. За допомогою білил, олівця та акварелі художник підфарбовував фотографії, прибираючи зайві деталі та домагаючись більш придатного для низькоякісного газетного друку співвідношення світла та тіней.
НКВС мав і оригінальний негатив, і відбиток із ретушшю. З'ясувати, як і з чиєї вини на фото котельні пробрався Троцький, доручили фахівцям. Усі вилучені зразки передали до Київського інституту науково-судової експертизи. Незабаром висновок, підписаний завідувачем секції фотографічних досліджень Зюскіним, був готовий.
У цьому документі є одна дивна фраза, яку хтось наголосив: «Згідно з словесною вказівкою Директора, профіль Троцького вбачається у гілках дерев».
Вже згодом з'ясувалося, що Зюскін, якому не роз'яснили, де саме він має шукати Троцького, побачив його в іншій частині знімка. Але директор інституту знав від прокурора, який фрагмент фото слід вивчити, і показав його Зюскіну.
Експерт повідомив у доповіді:
Іншими словами, фотограф ні до чого — у всьому, мабуть, винний художник.
Але художник газети «Комуніст», 31-річний уродженець Житомира Володимир Цетнаровський (на роботі користувався псевдонімом Ровський), нічого не визнавав. Судячи з протоколів, його допитували тричі: двічі у травні, ще один — у серпні. Всі вони — гранично короткі, що майже повністю складаються з варіацій одного і того ж питання та відповіді:
— Умисно використовуючи ретушування, Ви рельєфно випнули портрет ворога радянського народу Троцького. Ви визнаєте це?
— Я стверджую, що портрета Троцького не бачив і тому не міг використати ретуш із наміром.
Обвинуваченому висунули висновок експертів — він заявив, що не згоден з ним. На той час тортури у органах НКВС ще не мали системного характеру. Їх почали застосовувати після Великого терору, який розпочався через пів року. Тому очевидно примушувати до зізнання митця не стали. А через те, що він мовчав, слідство не мало проти нього доказів.
Злощасний знімок купив у місцевого відділення організації «Союзфото» завідувач художнього відділу газети Зіновій Шпілер та передав Цетнаровському на обробку. На допиті він заявив, що «не знімає з себе відповідальності» за «портрет Троцького», який пішов до друку, але ніяк не міг згадати, чи оглядав він фотографію котельні після ретушування.
книга Едуарда Андрющенка
У грудні на підставі зібраних ще у травні матеріалів було складено обвинувальний висновок. Весь цей час підозрюваний знаходився у в'язниці. Документ говорив, що Цетнаровський «...навмисне шляхом накладання білил випнув обличчя ворога народу Троцького». Докази — лише свідчення Шпіллера і головного редактора газети Жуковича (хоча про «портрет» вони по суті нічого не сказали) та висновок експертизи. Стаття 54-10 («Антирадянська пропаганда та агітація»), за якою звинувачували митця, передбачала від шести місяців позбавлення волі до розстрілу.
Коли вся історія наближалася до розв'язки, справа набула несподіваного повороту. Матеріали слідства надіслали Особливій раді при наркомі внутрішніх справ СРСР. Це був позасудовий орган, який виносив велику кількість вироків за одне засідання (без участі самих обвинувачених), не вникаючи в суть справ. Але особлива рада, переглянувши справу, повернула її для направлення до суду. Для художника це був шанс досягти справедливості. Хоча б тому, що в залі суду кожній справі приділяється більше часу та уваги, ніж у випадку з Особливою радою.
Спецколегія Київського обласного суду мала розглянути справу Цетнаровського 30 грудня, але засідання не відбулося. Обвинувачений лежав у тюремній лікарні зі скарлатиною. Через тиждень дружина Емілія Мединська попросила суд і прокуратуру змінити запобіжний захід, щоб він міг вилікуватися в нормальній лікарні. І клопотання задовольнили – художник вийшов під підписку про невиїзд.
Суд відбувся наприкінці лютого. Першим виступив Цетнаровський.
— Якщо там і можна розглянути портрет Троцького, то це скоріше карикатура, а не портрет, — заявив він у своїй промові.
У підсудного та адвоката були й аргументи серйозніші. Виявилося, що одночасно з «Комуністом» фотографію котельні «Шовкобуду» купила та надрукувала київська польськомовна газета Glos Radziecki («Радянський голос»). Знімок ретушував інший художник, але результат виглядав так само. При цьому співробітника «Радянського голосу» ніхто ні в чому не звинувачував.
Екземпляр Głos Radziecki з тим самим фото
Другий удар по всій побудованій наслідком конструкції завдав викликаний на засідання експерт Зускін. Він наголосив, що спочатку «розпізнав» обличчя Троцького в іншому місці, а необхідний фрагмент знайшов лише з підказки директора інституту.
Нарешті виступив прокурор: немає підстав вважати, що підсудний «накладаючи ретуш на фото, яскравіше виділив профіль Троцького», тому від звинувачення прокуратура відмовляється. Того ж дня суддівська колегія виправдала Цетнаровського.
У ті травневі дні 1937-го, коли Цетнаровський переконував чекіста Акимова у своїй невинності, в одному із сусідніх кабінетів старший лейтенант Лифар допитував фотографа Всеволода Скамандра.
Із Цетнаровським він, здається, не був знайомий. Хоч приводом для арешту Скамандра став цей знімок, фотографа жодного разу не запитали про нього - наче тієї світлини й не було. За кілька місяців у справі Скамандра взагалі перестали згадувати портрет Троцького.
Але й без нього питань до 38-річного працівника «Союзфото» в чекістів не бракувало. Починаючи з прізвища. У різних документах НКВС фотографа згадують як Скамандра, Скамандру, Скаламандру та Саламандру. Однак його справжнє прізвище - Мазюкевич. Скамандром молодий уродженець Немирова (нині Вінницька область) офіційно став у 1920-1921 роках. На допиті він пояснював: будучи комсомольцем, зміною прізвища хотів убезпечити рідних від «банд», які діяли в Подільській губернії (загонів Армії Української народної республіки або повстанських підрозділів, які продовжували воювати з більшовиками). Пояснення прозвучало непереконливо.
Напевно, Мазюкевич, як і тисячі інших людей того часу, намагався приховати від радянської влади своє минуле. Не зовсім зрозуміло, чим Всеволод займався в 1919 році — за однією з версій, служив дрібним клерком у структурах Директорії УНР в тимчасовій столиці республіки, Кам'янці-Подільському.
У Скамандри був брат із непростою біографією.
Георгій Мазюкевич колись служив у армії УНР. Після поразки спочатку опинився у Польщі, а незабаром осів у Чехословаччині. 1927-го Мазюкевич-старший повернувся до вже радянської України. І не один, а з дружиною – Ервіною Купферовою. Це була відома чехословацька балерина, яка виступала у Національному та Виноградському театрах. А ще — колишня дружина, муза та модель класика чеської фотографії Франтішека Дртікола. У Мережі можна знайти чимало знімків Дртикола, на яких знято Купферова, — у сценічних костюмах і в стилі ню.
Ervina Kupferova 1921
Купферова розповідала в інтерв'ю, що до УРСР її запросив радянський театральний режисер О. Захаров. Вона та Мазюкевич спочатку зупинилися у Києві, але незабаром переїхали до Харкова, який тоді був столицею республіки. Ервіна танцювала у знаменитому театрі «Березіль» та викладала у Музично-драматичному інституті, а Мазюкевич працював на тресті «Сталь». 1931 року вони розлучилися. Короткі біографічні довідки про Купферову згадують, що до Праги вона повернулася 1933-го, але не пояснюють чому. Балерину та Мазюкевича тоді заарештували як чехословацьких шпигунів. Ервіну вислали з СРСР, а Георгію дали 10 років таборів «за участь у контрреволюційній організації та шпигунстві».
Тобто, коли заарештували фотографа Всеволода Скамандра, його брат уже відбував термін у політичній справі. Доволі швидко Скамандр зізнався: чув від брата, що Купферова чехословацька розвідниця. Балерина нібито мала вирушити до Румунії для створення шпигунської мережі, але Георгій її відмовив, після чого обоє поїхали в Україну. На запитання про шпигунську роботу Купферової проти Радянського Союзу, а також зв'язки Георгія з чеськими спецслужбами фотограф відповідав, що нічого не знає.
Скамандр не приховував, що якось разом із братом та Купферовою відвідав київське консульство Чехословаччини. Жінці треба було поставити позначку у паспорті, а чоловіки ходили "за компанію".
Почувши запитання «З ким із співробітників іноземних консульств ви зустрічалися?», фотограф зробив фатальну помилку. Здавалося б, жодного криміналу: на початку 1930-х у старої приятельки Ольги Раницької познайомився з її гостем — радником польського консульства в Харкові. Ця розповідь стала для чекістів ще однією ниточкою, за яку вони схопилися і не хотіли відпускати. Тим більше, наприкінці того допиту підозрюваний заявив: Раницька розпитувала про доступ на режимні харківські заводи.
Не має документальних свідчень того, що відбувалося зі Скамандрою-Мазюкевичем після другого за рахунком допиту 7 травня. Але вже 9 травня фотограф нерівним почерком підписав зізнання: так, він польський шпигун із 1933 року. Наведені нижче відомості про Скамандру та його зв'язки ґрунтуються лише на його власних показаннях. Перевірити їхню достовірність неможливо. Більшість із записаного у тих протоколах видається сумнівною. До кожного наведеного факту «шпигунської діяльності» варто подумки додавати приставку «нібито».
Спочатку фотограф стверджував, що завербувала його Раницька, згодом познайомивши з куратором із консульства Польщі. Пізніше Скамандр змінив свідчення: Ольга лише познайомила його із працівником консульства Мілашевським, який допоміг дістати потрібні йому американські фотоальманахи. Саме Мілашевський за новою версією і запропонував фотографу стати шпигуном, а Раницька про це нічого не знала. Але було пізно: 10 травня наступного дня після визнання Скамандра-Мазюкевича жінку заарештували.
Справжнє прізвище Раницької – Рабінович. Її батько був відомим київським слідчим, мати лікарем. На початку 1920-х дівчина вступила до ЧОП (Частини особливого призначення) — озброєні партійні загони. Приблизно тоді взяла псевдонім Раницька і познайомилася зі Скамандром (обидва перебували в комсомолі). Серед друзів Ольги був відомий революціонер Григорій Котовський.
Перший чоловік Раницької Володимир Сороко якийсь час завідував секретною частиною уряду республіки — Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (розстріляний 1938-го, вже після розлучення). Квартира подружжя, в якій, за словами Мазюкевича, проходили зустрічі з поляками та його вербування, знаходилася прямо в будинку уряду в Харкові (колишня будівля дворянських зборів, зруйнована 1943 року).
Але повернемося до свідчень фотографа. Для поляків Всеволод фотографував важливі цехи заводів Харкова (тракторний, «Серп та Молот») та Києва (верстатобудівний). Проблем із доступом не було — працюючи у різних газетах та журналах, він часто відвідував підприємства.
Харківський тракторний завод
"Але це не головне. Наприкінці 1936 і на початку 1937 року під час зустрічей із співробітником польського консульства в Києві, він вказував мені, що на випадок війни Радянського Союзу з Польщею чи Німеччиною, необхідно здійснити низку диверсійних актів щодо виведення з ладу водопроводу та електроліній, з щоб залишити місто без води і порушити трамвайний рух. Цю роботу говорив він, потрібно провести безпосередньо через осіб, які працюють на цих ділянках, попередньо підготувавши їх для здійснення диверсійних актів. Завдання співробітник консульства зі здійснення диверсії я прийняв до виконання", — записано в протоколі допиту.
Ще одне «завдання від поляків», у якому зізнався Скамандр — підготовка терористів для замахів на радянську верхівку. Першим у списку майбутніх жертв значився глава уряду УРСР Григорій Петровський (той саме, чиє ім'я носило українське місто Дніпропетровськ, один з організаторів Голодомору). При цьому на одному з допитів фотограф переказав слова Раницької про те, що Петровський заходить у гості до її квартири.
Коли чекісти знову завели мову про зв'язки з Чехословаччиною, Скамандр уже не намагався щось заперечувати. Ще 1928-го, невдовзі після повернення з Праги, брат Георгій зізнався йому, що приїхав за завданням чехословацької розвідки та українських емігрантських організацій. Його завданням було «створення підпільної повстанської організації, яка може бути використана у потрібний момент для підняття збройного повстання в Україні». Допомагати йому в цьому мала Купферова. Їхній шлюб і розлучення були фіктивними — з метою конспірації. Скамандр прийняв пропозицію брата та його «дружини» і почав працювати на чехів. Їх цікавили відомості про антирадянські настрої в місті та селі, епідемії, залізничні аварії, а особливо про київський водогін — щоб у потрібний момент отруїти питну воду.
Після арешту Георгія Мазюкевича та Купферової зв'язковою Скамандра стала театральна актриса Зінаїда Інатович (яку завербувала Купферова). На очній ставці жінка жодних зв'язків із іноземними розвідками не визнавала. Під час допиту вона скаржилася на Всеволода — він захоплювався зйомкою оголеної натури, Зінаїда була його моделлю, і 10 років тому вона образилася, коли фотограф показав знайомим відверті знімки.
Останнім виконаним шпигунським завданням Всеволода стала передача Інатович фотографій київського «Шовкобуду». Того самого, зі знімку котельні якого все почалося. Обидві розвідки щедро платили шпигунові. Під час обшуку в нього знайшли винагороду — 510 царських золотих і 10 тисяч радянських паперових рублів. Крім того, у Скамандра-Мазюкевича знайшли закордонні фотоальманахи, які дарував Мілашевський.
У серпні 1937 року розпочалася одна з національних операцій НКВС – польська. Микола Єжов у наказі № 00485 давав підлеглим три місяці на ліквідацію шпигунсько-диверсійної мережі «Польської військової організації», яка нібито проникла до всіх сфер життя СРСР.
Справу Скамандра теж включили до операції. Він був приречений: у наказі чітко говорилося, що всі шпигунські, диверсійні, шкідницькі та повстанські кадри польської розвідки підлягають розстрілу. 20 листопада 1937 року «двійка» (комісія, що складається з наркома внутрішніх справ та прокурора СРСР) винесла рішення про розстріл фотографа. У виписці з протоколу прізвище, як це часто бувало, наведено помилково: «Скаламандр». Через три дні вирок виконано. У нього залишилися дружина та 8-річна донька. За приблизними підрахунками через «польський» наказ стратили понад 111 тисяч людей.
За словами знавців історії лівобережної частини Києва, будівлю котельні «Шовкобуду», яку зняв Скамандра, швидше за все було зруйновано в роки Другої світової війни.
Брат страченого Георгій Мазюкевич не дожив до визволення. У квітні 1938 року "трійка" УНКВС по "Дальстрою" за "контрреволюційну троцькістську діяльність" засудила його до розстрілу. Чи це було пов'язано зі свідченнями, які дав у Києві Всеволод, з'ясувати не вдалося. 1989 року обох братів реабілітували.
Читайте також: Американський журналіст відвідав Вінниччину під час Голодомору. Ексклюзивні уривки з книги спогадів (Фото)
Підписуйтесь на наші канали
Telegram
Viber