У селі Хомутинці, колишнього Калинівського району, встановили пам'ятник пісні "Повій, вітре, на Вкраїну". Розмістили незвичний об'єкт поблизу музею Степана Руданського, автором якої і є відомий гуморист.
Про це повідомляє місцеве видання Калинівка.City.
Пам'ятник має вигляд розгорнутої книги, на сторінках якої викарбуваний текст пісні. Виготовили його з граніту. У населеному пункті сподівають, що локація стане черговою родзинкою, яка привабить туристів.
Слова однієї з найвідоміших поезій Степана Руданського були написані коханій дівчині, а згодом стали символом туги за Батьківщиною для українців за кордоном. Сьогодні пісню вважають народною.
- Історія зберегла нам ім’я дівчини Степана. Це Марія Княгницька, - розповідає виконувачка обов’язків старости Хомутинців Оксана Мудрик - Степан Руданський, навчаючись у Подільській духовній семінарії, жив деякий час на квартирі Маріїної матері — вдови-матушки Єлизавети Княгницької. У вдови було три доньки, між ними Марія була надзвичайної краси і, кажуть, мала добре серце й душу. За нею упадали Степан Руданський та його однокашник Іван Квартирович, обидва хотіли з Марією одружитися.
Але бути разом Степанові Руданському і Марії Княгницькій не судилося. Коли юнак замість Петербурзької духовної академії вступив до медико-хірургічної, мати Марії заборонила доньці й думати про Руданського. Через рік Марія стала дружиною Івана Квартировича, однокашника Степана по семінарії та квартирі. Тоді й народився у Петербурзі поезія "Повій, вітре, на Вкраїну".
Вірш надрукували у дебютному номері першого українського журналу в Російській імперії "Основа" через 5 років після написання. Сталося це 160 років тому - 12 січня 1861 році.
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі!..
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька-дівчинонька…
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча мила.
Нахилися нишком-тишком
Над рум’яним, білим личком;
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила – подивися.
Як спить мила, не збудилась,
Згадай того, з ким любилась,
З ким любилась, і кохалась,
І кохати присягалась…
Як заб’ється їй серденько.
Як дівча здихне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі!..
А як мене позабула
Та нелюба пригорнула,
Ти розвійся край долини,
Не вертайся з України!..
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє,
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю розпукає.
Підписуйтесь на наші канали
Telegram
Viber