Серед безлічі фільмів для дітей можна виділити піджанр стрічок про тварин (чи з тваринами у головних ролях). Вони є не лише пізнавальною розвагою, а й популяризацією тих чи інших тварин.
Так, мультики і фільми про струнких білих собак з чорними плямами добряче вплинули на впізнаваність далмантиців. А що ж відбувається після того, як породу якихось тварин впізнають? Далі, нерідко, виникає бажання завести вдома саме таку тварину. А ще люди дають своїм улюбленцям клички такі ж, як у кіноперсонажів. Скажімо, у США чимало шанувальників Джима Керрі своїх песиків називали Майло – саме цю кличку мав джек рассел тер’єр з фільму «Маска». А якщо заводили пса породи коллі, то досить немалою була ймовірність дати їй кличку Лессі, аналогічно з породою акіта – Хатіко.
Але ж кінематограф – це не лише собаки і коти. Бо ж є фільми, де у головних ролях грали не лише свійські тварини, а й дикі: мавпи, тигри, вовки. І у сюжетах цих фільмів, здебільшого, йдеться про їхнє життя у природних умовах чи близьких до них («Король Лев», «Книга джунглів»).
Та ще ж є й такі, що у фільмах набувають ознак вільного життя, але у природі вони частіше є дикими: бурундуки («Чіп і Дейл»), хом’яки, («Бригада М»). Останні, до речі, у голлівудських творіннях завжди є таким собі командним персонажем: ці маленькі гризуни діють колективно (як хом’яки-родичі) або входять у “солянку” з різних тварин. Та якби там не було, вони завжди у фільмах зображені міськими тваринами. Хоча у клітках міщан ці тваринки порівняно недавно. І одомашнені хом’яки живуть у господарів частіше наодинці, тобто зовсім не так, як у кіно.
Схожа ситуація і з єнотами: вони також фігурують у фільмах («Вартові галактики», «Лісова братія») , і ще не настільки впевнено та масово, але все ж, ймовірно, стимулює людей одомашнювати їх. Крім фільмів у соцмережах є ще й вірусні кумедні відео з цими тваринами. І ця порівняно молода популярність дозволяє людям створювати невеличкі приватні розплідники чи помешкання з єнотами.
Є й ті, хто у таких ситуаціях залишається “у тіні” слави братів наших менших, це…люди! Мало хто назве режисерів-авторів стрічок про тварин. Хоча вряди-годи творці такого кіно отримують престижні нагороди, та не затримуються у такому простенькому, зворушливому і повчальному жанрі. Для маститих режисерів кіно з тваринами може бути прибутковим, адже їх любить дітвора, і з ними у кіно ходять батьки, відтак зали повні, відтак і непогані касові збори. Але режисерам важить слава, престиж. А у цій ситуації він дістається тваринкам.