Переселенка Єлизавета Тєльчарова з Бердянська почала нове життя у Вінниці (Фото+Відео)

Єлизавета Тєльчарова до повномасштабного вторгнення проживала у Бердянську, де мала власну студію з перукарських послуг. З початком окупації вирішила переїжджати у безпечніші міста. Варіант з виїздом за кордон категорично не розглядала. Долею випадку жінка разом з сином опинилася у Вінниці. У місті почали нове життя.

Про це повідомляє видання Бердичів 24. 

Виїхати з міста вдалося у квітні 2022 року. Останньою краплею стало, коли швидка допомога відмовилась їхати на виклик до її сина. У бердянки двоє дітей.

«До мого малого не приїхала швидка. Нам відповіли, що у нас комендантська година і все. Я наступного дня сказала, що їду. Ми не розуміли, яке це буде місто, виїжджали в нікуди. Я знала, що не буду їхати за кордон і все. Мені дуже хотілося бути в Україні, щоб це було безпечно, щоб були лікарі поряд», – наголосила дівчина.

Жінка за фахом перукарка-колористка. У окупованому місті залишилася студіє, де вона працювала. Майже нічого з обладнання з собою не вдалося забрати.  

«Все там стоїть: наші мийки, крісла, дзеркала. Навіть не хочемо продавати. Коли дівчата з Бердянська почали продавати свої робочі місця, я в це не вірила. Весь цей час, коли я була в Бердянську, не працювала жодного дня. Я прийшла, забрала свої інструменти, забрала фени, ножиці й усе. Зробила фото в дзеркалі та напевно попрощалась», – згадала бердянка.

До Вінниці Єлизавету запросила знайома, яка виїхала у Польшу. Жінка розповідає, що місто привітне та затишне. Вражає своїм розміреним ритмом життя та комфортом. Хоча сум за домівкою залишається попри всі переваги.  

«Подруга приїхала з Польщі, каже: «я вже так хочу додому». Я кажу: «куди?» Вона – до Польщі. А я: «не кажи так. Дім – це дім. Домом, непевно, не стане жодне місто, куди б ти не поїхала». Кожна людина звикає до міста, де вона живе. У Вінниці мені комфортно. Я дуже люблю проводити час біля води. Але море є море. Нічого не зрівняється», – зазначила бердянка.

Єлизавета поділилася, що вінничани дуже гостинно прийняли переселенку з півдня. Дівчина запевнила, що не чула дорікань за російську.

«Я ніколи не хвилювалася за мову. Те, що я говорю російською, це не провина моєї мами, не моя. Так воно склалося. Я розмовляю переважно російською та мені ніхто не робив зауважень. Коли я переїхала, у Вінниці теж багато розмовляли російською. Вони згодом перейшли на українську мову. Я стараюсь, я хочу розмовляти», – запевнила переселенка.

Бердянка розповіла, що вінничани допомагали ВПО. Втім вона не сприймає себе як переселенку та не очікує допомоги. Каже, що відчуває себе на рівних з місцевими.

«У Вінниці було багато допомоги. Хтось казав, іди, візьми, візьми. Я кажу, я не хочу, мені не треба. У мене все є, у мене ж там вдома є одяг і посуд. Навіщо мені? Я ж скоро повернусь додому. Але все одно брали якісь дитячі речі», – згадала переселенка.

Перукарка-колористка запевнила, що роботу було знайти не складно. Втім вона бажала потрапити до певного салону, навіть довелося проходити відбір.

«Мені не складно буде знайти роботу ніде: чи за кордоном, чи в іншому місті. Тому, що у мене є досвід, я знаю як працювати, як набивати клієнтів. Коли я приїхала до Вінниці, то спочатку не розуміла як буду працювати. Починати заново на себе чи йти до салону, де буде директор, якісь правила. Коли ти жила без правил, по своєму графіку, то я вже не розуміла, як буду працювати на когось. Спочатку я хотіла кабінет, але як почався блекаут, то почала думати, що буду робити, як скасовувати клієнтів… Тому захотіла працювати в салоні. Я не розумію чому, але загорілася працювати в цьому колективі. Написала дівчаткам в директ, вони кажуть, що ми розширюємося та набираємо нових майстрів. Було багато співбесід і чомусь вони обрали мене», – зазначила колористка.

Єлизавета наголошує, що повернеться до Бердянська, але не впевнена чи залишиться там жити. Дівчина обирає життя тут і зараз. Каже, що багато жінок зараз попри війну почали більше себе радувати дрібницями. Єлизавета впевнена, що похід до перукаря може замінити психолога.

«Попри стреси, попри все жахіття навколо, дівчатка все одно хочуть щось робити для себе. Навіть дарують одна одній. Хочуть, щоб зробили мамі повне перевтілення, тому що вона ніколи не була в салоні. Хочуть подарувати якусь дорогу послугу: нарощення волосся чи кератин. Так, не на часі наростити волосся, але це її мрія. І якщо не зараз, то коли? Перукар – це психолог. І до нас ходять навіть більше, ніж до лікаря», – зазначила бердянка.

Читайте новини у нашому Telegram-каналі: https://t.me/vinbazar_fast

Підписуйтесь на наші канали
Telegram     Viber

Джерело: Vinbazar.com